Перегляд позитивного мислення: на основі нової науки про мотивацію - Гебріел Еттінген

згадавши про перешкоду, а перешкода була б за константу, і несвідоме спонукало б до дії. Тільки-но вона подумає про бажання — воно несвідомо активує реальність, даючи ресурси наблизитися до виконання бажання. У такий спосіб ментальне контрастування діятиме за межами свідомості, допомагаючи досягти відчутних результатів у нашому житті. Якби зв’язок у голові між майбутнім і реальністю не спотворювався або несуттєво змінювався, думки про бажання не активували б відразу поняття про реальність, що заважає зробити те, що треба, для наближення до бажання.

Ми з моїм співробітником Андреасом Кеппсом запропонували 134 студентам коледжу подумати про найважливіше бажання стосовно свого соціального життя[97]. Вони назвали, наприклад, «знайти собі подругу», «потоваришувати з іншими студентами», «стати самостійнішими». Як і в інших дослідженнях, ми насамперед попросили студентів оцінити, наскільки, на їхню думку, здійсненні ці бажання. Потім вони уклали перелік слів або фраз, які асоціювали з найкращим результатом (наприклад, «радість і щастя», «довірливі стосунки»), і перелік слів або фраз, які вони асоціювали з реаліями, що стояли на перешкоді (як-от «сором’язливість», «брак часу на себе»). Студенти скоротили ці фрази до двох окремих слів, що, відповідно, підсумовували найкращий результат і поточну реальність (тобто «щасливий» і «сором’язливий»).

Ми попросили деяких студентів провести ментальне контрастування на основі визначених ними найкращого результату й реальності. Друга група вдавалася до зворотного контрастування, уявляючи спочатку поточну реальність, а потім — найкращий результат. Третя група взяла участь у сліпому експерименті, спочатку уявляючи гарні стосунки зі шкільним вчителем, а потім — неприємні.

У наступній частині досліду ми вимірювали, наскільки сильні були асоціації майбутнього з реальністю в голові учасників. Ми використали метод «завдання пріоритетного лексичного вибору»[98], тобто вимірювали, як швидко студенти, яким пропонували послідовність літер, котру ми називали «метою», визначать: це слово чи набір літер. До такої послідовності літер включалися також слова, котрі студенти ідентифікували, як такі, що підсумовують, на їхню думку, найкращий результат і реальність. Протягом 500 мілісекунд ми показували на чорному екрані комп’ютера білий хрест, а потім протягом 50 мілісекунд висвітлювали спонукальне слово (наприклад, «щасливий» або «повага»). Це була завелика швидкість для того, аби учасники встигли це спонукальне слово прочитати. Щоб їхня свідомість не встигла опрацювати спонукальне слово, ми відразу ж маскували його показом послідовності літер (наприклад, ITGPBLF). Потім на кілька мілісекунд висвітлювали червоним цільове слово. Учасники мали зробити «лексичний вибір», визначаючи якомога швидше, чи була ціль, яка зблиснула на екрані словом, чи не-словом. Це вони робили за допомогою двох позначених клавіш перед ними (див. мал. 5).

Мал. 5. Послідовність подій у досліді з пріоритетним лексичним вибором.

Під час такої вправи ми спочатку показували спонукальне слово, що характеризувало майбутнє бажання учасника, а тоді — ціль, яка відбивала поточну реальність. Це дозволяло нам виміряти, наскільки сильно майбутнє асоціювалося в голові учасника з реальністю; якщо цей зв’язок був сильний, то учасник реєстрував би слово «реальність» набагато швидше після того, як йому зблиснуло б слово «майбутнє». Ми проробили також низку контрольних дослідів і експериментів, у яких ціллю були не-слова. Під час деяких контрольних завдань ми подавали слова в зворотній послідовності, намагаючись виміряти, наскільки швидко миттєве висвітлення слова «реальність» викликало реакцію на слово «майбутнє»[99].

Ми завершили дослід вимірюванням того, наскільки сильно учасники покладалися на свої бажання. Вони відповідали на запитання про те, скільки енергії й готовності діяти відчували задля реалізації окреслених ними бажань, у якій мірі вони контролювали свої бажання й упевненість у тому, що їм треба для здійснення бажань.

Результати досліду свідчили, що ментальне контрастування справді викликало поєднання поточної реальності з успішним здійсненням бажання в головах людей. Коли студенти приходили до висновку, що майбутні бажання здійсненні, вони найшвидше реагували на слово «реальність», коли їм спочатку висвітлювали слово «майбутнє». Вони відчували присутність реальності, котра непомітно пов’язувалася з позитивною фантазією, яку викликало слово «майбутнє». Коли студенти думали, що їхні бажання нездійсненні, вони реагували не так швидко, як ті, що вдавалися до зворотного контрастування й виконували сліпе завдання. Ментальне контрастування послаблювало зв’язок між майбутнім і реальністю в їхньому несвідомому.

Варто звернути увагу на те, що студенти зі здійсненними бажаннями не реагували швидше на слово «майбутнє», якщо спершу їм показували слово «реальність». Ментальне контрастування пов’язувало майбутнє й реальність, але лише якщо спочатку висвітлювали «майбутнє», а потім — «реальність». Цей метод майже негайно викликає думку про реальність, коли згадується майбутнє; цей процес перебуває за межами можливості нашої свідомості помічати й контролювати.

Як ми й сподівались, студенти, які вдавалися до ментального контрастування, відчували більше енергії, ніж інші, коли їхні бажання були здійсненними, і менш енергійними, коли їхні бажання були непевними. Це саме стосувалося й того, наскільки учасники відчували, що контролюють і розуміють свої бажання. Міцність когнітивних асоціацій між майбутнім і реальністю в свою чергу давала змогу передбачити, наскільки інтенсивним було прагнення студентів досягти мети. Студенти, які не вдавалися до ментального контрастування, пов’язували в своїй голові майбутнє з реальністю лише помірно й були не вельми налаштовані перейматися бажаннями. І це не залежало від того, чи бажання, на їхню думку, були досяжними.

Що ж відбувається в тих щасливих випадках, коли людям вдається здійснити свої бажання? Чи залишається незмінним після досягнення мети когнітивний зв’язок між мрією й поточною перешкодою? Схоже, що він мав би зникнути, оскільки він вже не був би потрібний як джерело енергії та мотивації.

Задля перевірки цієї гіпотези ми дослідили міцність когнітивних асоціацій в учасників досліду, які вдавалися до ментального контрастування щодо конкретного бажання, котре потім задовольнили. Ми порівняли цих учасників із іншими, які теж вдавалися до ментального контрастування, але не здійснили своїх бажань. Визнаючи, що люди майже скрізь хочуть думати про себе як про творчих особистостей, ми попросили 142-х студентів коледжу прочитати, що таке креативність і наскільки вона важлива для майбутніх звершень людини. Ми сказали, що пропонуємо їм тест на креативність, і попросили оцінити ймовірність того, що вони наберуть більше балів за інших. Частина студентів вдавалася до ментального контрастування щодо їхнього бажання одержати гарні бали на іспиті, розмірковувала про те, як чудово було би почути, що вони креативні, а також про реалії, які їм заважали (наприклад, «втома» або «вузькоглядність»), а студенти з контрольної групи думали про позитивні й негативні випадки, пов’язані з якимось їхнім викладачем. Щоб підсилити віру студентів у свої творчі можливості, ми дали їм виконати чотири вправи на креативність, повідомивши, що за останні кілька років