Перегляд позитивного мислення: на основі нової науки про мотивацію - Гебріел Еттінген

не ходив ні на які заходи, де міг би познайомитися з жінкою і, можливо, одружитися. Поліцейський, якого було поранено під час виконання службових обов’язків і який змушений був піти у відставку, може розпрощатися з надією колись знайти таку ж роботу до душі, як поліцейська служба. Студент, котрому ніби не судилося отримати добру оцінку на іспиті з математики, завжди матиме клопіт на іспитах, його обсядуть негативні фантазії й хвилювання, що знов оцінка буде погана. Маля боїться йти до педіатра, бо знає, що там його вакцинуватимуть.

Відвідуючи Східну Німеччину, я цікавилася випадками, коли люди піддавалися своїм страхам і їм було важко вдаватися до позитивних фантазій. Мені стало цікаво: чи може ментальне контрастування допомогти людям, які бажали не досягти позитивного стану, а радше протистояти негативному майбутньому, — аби їхні невиправдані страхи минулися?

Ми часто зустрічаємося з людьми, які перебирають собі страхи, властиві представникам інших соціальних та етнічних груп. У всьому світі через такі страхи члени різних груп уникають один одного, а іноді ще й ненавидять і ворогують між собою. У Німеччині та інших європейських країнах є серйозна проблема ксенофобії, яка призводить до вуличних бійок і появи груп із ідеологією насильства[92]. Ми запросили взяти участь у досліді 158-х юнаків у етнічно однорідній частині Берліну[93]. Ми запропонували їм спершу прочитати наступний текст: «У Берліні живе багато чужинців, як-от іммігранти, прохачі політичного притулку, біженці від громадянської війни. По районах біженці розподіляються нерівномірно, а у Вайсензее їх живе найменше. Тому надалі, протягом наступного року, іммігрантів і прохачів політичного притулку можна оселяти передусім у Вайсензее. У цьому дослідженні ми з’ясуємо, чи мешканці Вайсензее хочуть приймати у своєму районі чужинців. Передусім нас цікавитимуть думки й переконання молоді».

Щоб перевірити, наскільки, на думку учасників, вони зможуть подолати свої страхи стосовно чужинців, ми спитали їх просто в лоба: «Якщо протягом наступного року у Вайсензее спорудять кілька осередків для біженців, наскільки ймовірно, що ви допоможете інтегрувати біженців у Вайсензее?»

Далі учасники вдавалися до негативних фантазій з приводу наступного тексту: «Уявіть-но, що у Вайсензее спорудили кілька гостелів для іммігрантів і шукачів політичного притулку. Подумайте, які негативні наслідки це матиме для вас особисто. Наскільки погіршиться ваша ситуація? Як це може погіршити ваше щоденне життя? Будь ласка, не стримуйте плин своїх образів, фантазій і думок. А тоді занотуйте на наступній сторінці свої негативні думки й образи стосовно майбутнього. Якщо треба буде більше місця, то пишіть на звороті».

Щоб допомогти студентам уявляти образи позитивної реальності, які не дадуть справдитися негативним мріям, ми показали їм дванадцять розповідей, які нібито надійшли від юнаків, які вже мали досвід спілкування з чужинцями в своєму районі. Ці розповіді описували позитивні стосунки між молоддю й чужинцями (наприклад, «Із цими хлопцями ми чудово грали у футбол. Зрештою, ми мали сильних і чесних суперників» або «Коли ми переїздили до нового помешкання, двоє чужинців охоче взялися допомогти нам винести важкі меблі нагору»).

Тепер ми запропонували одній групі студентів удатися до ментального контрастування, іншій — поринути в свої сповнені страхів фантазії про появу іммігрантів, а третій — поміркувати лише про позитивні реалії, які завадять здійснитися страхітливим фантазіям. Студентам, які мали зосередитися на негативному боці майбутнього, ми показали одну розповідь, яка дозволяла піддати сумніву позитивну реальність: «Яку проблему хоче приховати інтерв’юйована особа? Будь ласка, опишіть свої думки!» Ми запропонували учасникам, які мали розмірковувати про позитивну реальність, із особливою увагою поставитися до заяв молоді й проінструктували їх: «Будь ласка, опишіть ваші думки про те, чи знайдете ви спільну мову з чужинцями у Вайсензее».

Через два тижні після цієї вправи ми зв’язалися з усіма учасниками й виміряли рівень їхньої толерантності до чужинців, питаючи: «Наскільки вам зашкодить, якщо протягом наступного року у Вайсензее спорудять кілька осередків для біженців?» Ми також вимірювали, наскільки охоче учасники докладали б зусиль, аби взнати чужинців, запитували, наскільки їх зацікавив би часопис, створений разом з юнаками-чужинцями, а також скільки годин на тиждень вони самі ладні були б витрачати, аби писати для часопису й редагувати його. Нарешті, ми вимірювали, які плани були в студентів щодо взаємодії з чужинцями попри їхні страхи, аналізуючи їхні відповіді на наступне питання: «Будь ласка, подумайте, як складатиметься ваше співжиття з юнаками-чужинцями у вашому районі. Не стримуйте свої думки й образи й опишіть їх. Якщо вам треба більше місця, пишіть на звороті аркуша».

Як ми й сподівалися, студенти з групи ментального контрастування, які припускали, що їм вдасться подолати пов’язані з чужинцями страхи, були толерантніші, охочі докладати більше зусиль і мали більше планів щодо співпраці з молодими чужинцями, а ті, хто мав нижчі вихідні очікування й вдавався до ментального контрастування, не відрізнялися від контрольних груп (див. мал. 4).

Мал. 4. Що вищі очікування успіху, то більше учасників, які вдавалися до ментального контрастування щодо пов’язаного зі страхами майбутнього, виявляли толерантність (ліворуч), бажання докладати зусиль (посередині) і укладали плани (праворуч) приймати своїх однолітків-чужинців. Ми не виявили подібних зв’язків в учасників контрольної групи (одні лише переймалися майбутніми страхами, а інші — зупинялися перед перепонами позитивної реальності).

Лише кілька хвилин ментального контрастування допомагало студентам подолати сповнені хвилювань невмотивовані фантазії та наблизитися до об’єкта своїх побоювань. Якщо взяти до уваги, наскільки поширена ксенофобія, не кажучи вже про те, скільки людей потерпає від незліченної кількості інших безпідставних і роздутих страхів, то захоплює думка про те, що ментальне контрастування могло б бути простим, дешевим та ефективним способом надалі протистояти тим страхам і повною мірою перейматися, власне, життям.

Випробуйте цю методику самі. Подумайте про страх щодо майбутнього, який дошкуляє вам і про який ви знаєте, що він безпідставний. Висловіть цей страх трьома-чотирма словами. Наприклад, скажімо, ви — батько, який розлучився і поділив права опіки з колишньою дружиною, котра одружилася знову. Задля блага вашої доньки ви хочете налагодити приятельські стосунки з її вітчимом, але емоції заганяють вас у безвихідь. Ваш страх може полягати в тому, що «моя донька відійде від мене й прихилиться до вітчима». Ну ж бо, уявіть тепер найгірший результат. У вашому випадку це може бути: «Я віддаляюся від доньки. При зустрічі вона мене ігнорує, але натомість охоче бавить час із вітчимом». Гаразд, а тепер подумайте про позитивну реальність, котра стоїть на заваді здійсненню цього побоювання. Що саме у вашому нинішньому житті підказує вам, що ваш страх не справдиться? Який саме