“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією - Микола Іванович Сенченко

Джон Дані також вважав, що державні школи є розв’язанням проблеми, пов’язаної з тим, що батьки можуть прищепити своїм дітям релігійні переконання. У нарисі для гуманістичного журналу “Релігія для “Нового Віку” він писав: “Я впевнений, що битва за майбутнє людства відбуватиметься й буде виграна у класах державних шкіл учителями, які правильно зрозуміють свою роль у наверненні до нової віри: релігії, що визнає і поважає іскру того, що богослови називають божественним у кожній людині (тут знову повторюється думка, що людина — це бог. — М. С.). Ці вчителі повинні бути втіленням такої ж безмежної відданості, як і більшість шалених проповідників-фундаменталістів.

Класи мають стати і стануть ареною зіткнення старого з новим — залишків християнства, що розкладаються, з притаманним йому злом і стражданнями і Новою вірою з її блискучими обіцянками”[87].

Дискусія з приводу того, чим повинна займатися освіта або чим вона не повинна займатися, дає підстави припустити, що цей діалог зробить освіту точною наукою, або наукою з точним визначенням. На сьогодні цілі освіти і виховання повинні були б бути уже визначені, щоб не виникало суперечок, чим насправді є освіта. Однак у цьому випадку справа складніша.

У 1979 р. газета “Освіта США” повідомила, що окремі судді заявляють, що ніхто не знає, що таке виховання. Такий висновок зробив суддя в судовій справі, порушеній однією матір’ю проти релігійної школи в Сан-Франциско, оскільки її син, випускник старших класів школи, не вмів читати і писати. Вона вимагала компенсації за таке навчання і відшкодування коштів, яких її син не зможе заробити через відсутність освіти.

Суддя визнав її вимоги необґрунтованими на тій підставі, що школи офіційно не мають зобов’язання навчати, оскільки не визначено мети навчання.

Отже, суддям невідома мета навчання. Проте окремі педагоги знають, що вона полягає в тому, щоб переконатися, що дитина, яка навчається в державній школі, більше не вірить в те, чому навчили її батьки. Вони, безумовно, знають, що мета освіти — знищення всіх релігійних цінностей, які прищепили дітям батьки. І вони про це відверто говорять. У США є сили, які добре це знають і прагнуть, щоб усі діти навчались у державних школах.

Але є діти, які не здатні навчатися. Це змусило учителів і психологів “створити” нову дитячу хворобу, що має назву “брак і розлад уваги” або “незначні психічні розлади”. Тепер у дітей визначають “порушення здібностей” навчатися.

“Біблія” психічної індустрії “Діагностичне і статистичне керівництво з психічних розладів” указує на симптоми цієї нової хвороби. Наведемо деякі з них.

1. Неуважність, яка виявляється в тому, що учень часто не здатний закінчити розпочате, зосередитися; часто відволікається; не може сконцентруватися на навчальних завданнях, потребує постійної уваги тощо.

2. Імпульсивність, про яку свідчать принаймні два моменти: учень часто діє, не подумавши; часто змінює види діяльності тощо.

3. Гіперактивність — характеризується тим, що учень метушиться, йому важко заспокоїтися тощо.

Нерідко після того, як у дитини виявляють такі розлади, їй прописують реталін — ліки, що мають нормалізувати поведінку. Однак вони спричиняють нервозність, висипи на шкірі, дерматит, нудоту, головні болі, сонливість, зміни кров’яного тиску, серцебиття і втрату ваги.

Через це батьки забирають своїх дітей із державних шкіл США і або навчають їх удома, або віддають до приватних чи християнських шкіл, які прищеплюють релігійні цінності. І це не проходить повз увагу гуманістів і представників “Нового Віку”.

Очевидно, показники, що відображають зниження відвідування державних шкіл, занепокоїли чиновників, оскільки збільшення кількості дітей у приватних школах перешкоджає їх індокринацїї в системі державних шкіл. Тому в багатьох штатах робляться кроки до закриття багатьох із цих шкіл.

Прихильники навчання у державних школах мають боятися тих батьків, які вирішили навчати своїх дітей у приватних школах. Вони мають боятися появи дедалі більшої кількості приватних і домашніх шкіл, оскільки сотні дітей не навчають тому, чому хочуть навчати їх гуманісти, масони і представники “Нового Віку” в державних школах. Окремих дітей навчають навіть релігійним цінностям.

А це неприпустимо для тих, хто вірить у новий світовий порядок.

Право на приватну власність є лише одним із наріжних каменів свободи. Людина повинна мати свободу набувати власність і володіти нею, вона — пожива, необхідна для підтримання права людини на життя.

Бенджамін Дізраелі, прем’єр-міністр Великої Британії у 1874—1880 рр., доповідав, що таємні товариства хочуть знищити право на володіння приватною власністю, передусім землею. Він писав: “В Італії існує сила, про яку ми рідко згадуємо в цьому будинку (парламенту — М.С.)...

Я маю на увазі таємні товариства...

Це марно заперечувати, оскільки неможливо приховати, що більша частина Європи... не кажучи вже про інші країни, вкрита мережею таємних товариств...

Які ж їхні цілі?

Вони не хочуть конституційного уряду... Вони прагнуть змінити умови володіння землею, вигнати її справжніх господарів і покласти край релігійним установам”[88].

Дізраелі справедливо констатував, що саме релігійні установи стверджували: людина має право володіти приватною власністю. Саме церква вчить підтримувати це право, проповідуючи, що одна людина не має права красти в іншої. Заповідь “Не вкради” знаходимо і у Старому Завіті у книзі Ісходу 20:15, і в Євангелії від Матвія 19:18 у Новому Завіті, що є фактичною заповіддю Ісуса Христа. Це означає, що жодна людина