Націоналізм - Ентоні Д. Сміт
Що ж саме спричинило такі урочистості французької буржуазії? Не тільки її прихід до влади, а й припинення аристократичних і клерикальних привілеїв. Це було не що інше, як народження нової французької нації, у формі Французької республіки. Національна асамблея та її наступники з величезною енергією і завзяттям сприяли розбудові нової нації шляхом конституційних змін згідно з раціоналістичними проектами філософів доби Просвітництва[39].
Така планова «побудова нації» була по суті безпрецедентною, адже До 1789 р. годі було натрапити на якісь паралелі. Насправді ж у попередні епохи існували доброчинні програми освічених монархів, великі конструктивні проекти, і навіть великомасштабні «модернізації» управління, зокрема закони Хаммурапі в стародавньому Вавилоні, реформи Августа в Римі, модернізаційні програми Петра Великого в Росії та Йосифа II в Австрії. Але не було жодного колективного плану для їхнього втілення; усе відбувалося від імені індивіда чи панівного класу. Не існувало бодай якоїсь ідеології суверенного народу зі спільною історією та культурою, не було суб’єкта найвищого обов’язку, заради якого повинні приноситись найбільші жертви. В доновітні епохи не поставало питання мобілізації людей для участі у політичній діяльності, також не було потреби чоловікам, не кажучи вже про жінок, ставати політично свідомими й діяльними «громадянами». І як наслідок, не існувало бодай найменшої зацікавленості у створенні інфраструктури та інституцій, які б задовольняли всі потреби та інтереси громадян; окрім того, населенню через масову, обов’язкову, стандартизовану громадську освіту не прищеплювались необхідні усвідомлення й навички «громадянина», для того щоб збільшити силу й добробут нації та сповнити населення цілком світською повагою до національних законів [40].
Це сталося в результаті централізаційних устремлінь європейських абсолютистських монархів, що тривало від XVI по кінець XVIII ст. і дедалі сильнішого відгуку спочатку на вимоги повсталих пуритан Голландії та Англії у XVII ст., досягнувши своєї кульмінації виникненням революцій у Сполучених Штатах і Франції. Для Франції кінця XVIII ст. стало життєвим кредом те, до чого закликав Перикл атенян у своїх «Епітафіях» 430 р. до н.е., коли він говорив, що їм слід «закохатися у своє місто». Тільки після цього його ідеал суспільно активного громадянина Атен викликав величезний відгуку серцях співвітчизників — отож, не дивно, що Руссо та його послідовники для творення своїх моделей громадянської солідарності та історичної спільноти брали за взірець класичні Атени, Спарту й республіканський Рим. «Фактично, на той час, — коментує Дюркгайм Французьку революцію, — цілком світські за характером речі, під впливом загального захоплення обернулися на речі священні: то були Батьківщина, Свобода, Справедливість. Встановлювалась своєрідна релігія зі своїми догмами, символами, вівтарями та святами» (Durkheim, 1915: 214). Як процес «націєтворення», а також як ідеологія й рух, націоналізм та його ідеали національної автономії, єдності й ідентичності є порівняно сучасним феноменом, в основі якого лежить політичний аспект суверенітету, цілісності та унікальності нації. Націоналізм прагне захопити весь світ і обернути його на свою подобу[41].
Судження, яке я окреслив у загальних рисах, та історичний розвиток, що уособлює їх, можна назвати «модерністськими». Модернізм існує у двох формах — хронологічній і соціологічній. Перша, до якої схиляюсь і я, стверджує, що націоналізм, як ідеологія, рух і символіка, є порівняно новим; друга, — що націоналізм ще й якісно новий. За другою формою, націоналізм — це новація, а не просто осучаснений різновид чогось давнішого. Нічого такого раніше було. Адже це не звичайне питання постійного руху історії, це явище, народжене цілком новою добою й новими умовами. Одно слово, націоналізм — це просто-таки здобуток сучасності. Саме це твердження й означає справжній модернізм. Але сучасним є не тільки сам націоналізм, а й нації, національні держави, національна ідентичність та все «інтернаціональне» суспільство. Усі вони, на думку модерніста, не тільки нові хронологічно, а ще й нові якісно. Французька революція започаткувала не тільки нову ідеологію, а й нову форму людської спільноти, новий різновид колективної ідентичності, новий тип урядування й, зрештою, новий вид державного порядку. У поєднанні та взаємопов’язаності цих нових феноменів відбито новий світовий порядок сучасності. Але однаковою мірою вони відбивають нові характеристичні умови сучасності[42].
Які ж питомо сучасні характеристики національних феноменів і що е головними умовами, які спричинили виникнення націй, національних держав та націоналізму? У своїх відповідях на це запитання усілякі різновиди модернізму не збігаються, і я розглядатиму деякі теорії та дискусії в дальшому розділі. Але вже зараз можемо бодай побіжно зачепити низку загальних модерністських парадигм:
1. Соціоекономічна: націоналізм та нації, а цією версією беруть початок від таких нових економічних і соціальних чинників, як промисловий капіталізм, регіональна
