Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф
До свого арешту, все ще сподіваючись вирушити з Сибіру до Америки, Ледьярд відчував, що колись неодмінно мусить поїхати в Африку, аби завершити свої расові дослідження. У Якутську, передчуваючи біду, він так уявляв закінчення своїх подорожей: «Дослідивши Африку, я ляжу на вічний спочин, займаючи маленький клаптик земної кулі, яку я вивчав, — аби лишень це не трапилося раніше». Його передчасне повернення з Сибіру до Європи, та ще й в’язнем, поклало на якийсь час край його планам щодо Північної Америки, і його думки знову повернулися до Африки. 4 липня 1788 року він надіслав цидулку до Джефферсона у Париж: (489)
Пан Ледьярд засвідчує свою пошану панові Джефферсону. Коли він майже дістався до Тихого океану, російська імператриця ув’язнила його та вигнала зі своїх володінь. Тепер він збирається до Африки, побачити, що можна зробити із цим континентом 52.
Джефферсон у березні 1789 року написав з Парижа до американського посла в Іспанії:
Останні звістки від Ледьярда (ще один наш сміливий співвітчизник) я отримував з Каїра. Якраз тоді він занурювався у невідомі терени Африки, аби, може, ніколи звідтіля не виринути знову. Він пообіцяв мені, якщо повернеться, поїхати до Америки і дістатись із Кентукі до західної межі континенту 53.
На жаль, Ледьярдові не довелося дослідити Америку та й навіть Африку, бо його подорож завершилась у Каїрі. Він помер там у віці 38 років, а обставини його смерті свідчать про те, що він був не лише «дивним генієм», а може, й дуже неврівноваженою людиною. Звістки про його смерть дійшли з Каїра до Англії, і Томас Пейн переслав їх Томасові Джефферсону до Парижа. Ледьярд збирався покинути Каїр, але погода перешкоджала від’їзду, тож «пан Ледьярд образився на затримку і з такою люттю накинувся на своїх провідників, що в його організмі щось порушилось». У нього лопнула кровоносна судина, і за кілька днів він помер 54. Повернувшись із Сибіру яко в’язень, він уже мріяв про фатальну африканську експедицію, але перш ніж вирушити до Африки, він був вивезений із Сибіру до Європи, а вже після цього сам дістався зі Східної Європи до Європи Західної.
«МІЖ СХІДНИМ ТА ЗАХІДНИМ СВІТОМ»Прагнучи дочекатися «кінця своєї нещасливої подорожі невинного в’язня», Ледьярд спершу радів, що залишає Росію і в’їжджає до Польщі, стаючи там вільним мандрівником. «О свободо, о свободо! Які солодкі твої обійми!» — вигукував він. «Зустрівши тебе у Польщі, я благословляю цю країну; і справді, я гадаю, вона потребує (490) благословення кожної милосердної душі». Іронічна зверхність, відтак, стримувала його захват від самого початку, а його милосердя зменшилось, тільки-но він зупинився в одного єврея, у «великому брудному будинку, де багато сміття, галасу й дітей». Він виявив, що польсько-російські пограничні землі були «населені лише неймовірно надокучливими євреями». Але не чисельність євреїв, а злиденність селянства змусила Ледьярда відмовитися від свого благословення Польщі. Якщо «зло на російську імператрицю» зробило його «прихильником польського короля», щойно він опинився у його володіннях, то через три дні він хотів тільки «чимшвидше полишити країну». Його нажахало, що «не лише селянство, але всі люди були найбіднішими з усіх, яких мені доводилось бачити». Вони були «надзвичайно маленькі, кволі, недогодовані, обшарпані й непривабливі». Зі своєю пристрастю до вимірювань, він виявив, що «середній зріст тих, кого я бачив, — 5 футів і 2, 4 або 5 дюймів; вони всі кривоногі, клишоногі та шкутильгають» 55. Отже, утиски селян, яких сприймали за рабів, для мандрівників XVIII століття були чи не найголовнішими ознаками Східної Європи, але Ледьярд переміщає цю проблему в площину фізичної антропології; співчуття у нього явно змішувалось із огидою.
Прямуючи з Азії просто до Західної Європи, Ледьярд не міг утриматися, аби не зауважити серединного розташування Польщі, яку він поспішав перетнути. Зрозуміло, він тлумачив це з антропологічного погляду, тож звичаї та манери окреслювали в нього територію Східної Європи:
В одязі і в звичаях тут усе перемішане. Важко описати, як впливає на мешканців географічне розташування їхньої країни між східним і західним світом. Євреї цілковито перебувають на східному боці. (…) А поляки (якщо зараховувати сюди дам, які, на мою думку, найкращі судді, коли йдеться про одяг та чистоту) мають у собі більше європейського, ніж азійського, але як і одяг, так і звичаї Європи погано їм пасують 56.
Європейська мода та звичаї, котрі, здавалося, «погано пасували» полякам, нагадували «вбрання цивілізації», яке, з погляду Ледьярда, не личило татарам. Одним сміливим риторичним ходом він відокремив Східну Європу від Європи (491) Західної, проголосивши, що «грубі, нерозвинуті, примхливі, фантастичні смаки відділяють Польщу й Росію від духу Європи» 57. Звичайно, саме Ледьярд, цей «ексцентричний геній» з Америки, відмовляв Польщі й Росії у «дусі Європи», керуючись своїми власними смаками, які могли бути примхливими й фантастичними, але водночас близькими до традиційного погляду Просвітництва. Вольтер відрізняв «нашу частину Європи», із притаманною їй вищістю «звичаїв та духу», від іншої, нижчої частини, яка простягалася від Фракії до Татарії. «Сьогодні після обіду я покинув Вільно, західні околиці якого дуже гарні», — занотував Ледьярд у своєму щоденнику. Однак він не барився там, бо «західні околиці» Вільна, напевно, були недостатньо західні.
Я радісно залишив їх заради божественних країв Заходу. Не здійснивши цієї маленької подорожі, я би ніколи не мав правильного уявлення про те, наскільки східний світ нижчий проти західного, і що така велика різниця існує у серцях і навіть у мізках людей. Якщо культура дає такі
