Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф

Ледьярд вів «Щоденник мандрівки через Сибір до Тихого океану під час власної спроби навколосвітньої подорожі»; почав він свою виправу подорожжю з Казані на Волзі до Тобольська за Уралом. Він зауважує, що землі між ними, «які колись належали полякам, мабуть, досить бідні, судячи зі злиденного вигляду мешканців» 40. Як і в Шаппа, у нього склалося хибне уявлення про імперію Катерини, адже він чомусь вирішив, що ця територія колись належала полякам. Справді, Річ Посполита у зеніті своєї могутності сягала далі Дніпра, але ніколи не простягалася аж до Волги, не кажучи вже про Урал. Вочевидь, Ледьярд знав, що поділ Польщі відбувся не так давно й що Росія розжилася польськими територіями, але він зовсім не розумівся на питаннях політичної географії Східної Європи. Його також мало цікавила новітня історія. З його сибірського щоденника зрозуміло, що його понад усе цікавила расова антропологія, коли він побачив татар біля Казані:

Тонка градація від цивілізації до нецивілізації виявляється у всьому: в їхніх звичаях, одязі, мові та особливо у тому надзвичайно важливому чинникові — кольорі, який, у чому я тепер твердо переконаний, походить із природних причин і є наслідком зовнішніх місцевих умов. Те саме я думаю про риси (обличчя). Як і в Африці, я бачу тут великі роти, товсті губи та широкі пласкі носи 41.

Уявлення про тонку «Градацію від цивілізації до нецивілізації» було дуже суттєвим для конструювання Східної Європи Просвітництвом, але тут Ледьярд розширив цю шкалу також на Сибір, охопивши Євразію. Позначками на його лінійці цивілізації були пункти, які він накидав іще в Парижі: Брюссель, Кельн, Берлін, Варшава, Санкт-Петербурґ, Москва, Камчатка тощо. Гердер уявляв Європу й Азію з погляду фізичної географії у вигляді «похилистої рівнини», що починалася з татарських висот. У схемі Ледьярда землі знижуються в іншому напрямку — із заходу на схід, від (483) цивілізації до нецивілізації; це лише метафора. Звичаї були першими у списку чинників, якими вимірювався ступінь цивілізації, але Ледьярд додав до них інші складники: «колір» та «риси обличчя». Як і Форстер, він, либонь, вірив, що расу визначали «природні причини» — клімат та середовище. Його зацікавлення расовою подібністю татар і африканців заохотить його поїхати в Африку, але ця подорож виявиться для нього ще невдалішою за сибірську.

Досягши Єнісею, Ледьярд поділив «татар» — поняття, яке він вживав надто широко — на три класи, за рисами обличчя та будовою тіла: «До третього класу належать світлоокі та біляві татари, сюди, на мою думку, входять козаки». Вказуючи на відмінності татар від європейців, Ледьярд особливу увагу звертає на вуха, бо «вуха калмицьких та монгольських татар більше відстовбурчені, ніж в європейців». Це дуже сміливе узагальнення він зробив, вимірявши вуха лише в трьох татар і вирахувавши середню відстань від вух до тімені. Крім цього, зацікавлення Ледьярда расовими питаннями виявилося у численних описах дітей з мішаних шлюбів. Він вивчив очі та волосся «чотирьох дітей від калмика та росіянки», а потім жінку, «чия мати була якутською дикункою, а батько росіянином» — випадок, який «зміцнив моє переконання, що відмінність у кольорі шкіри не є наслідком якогось задуму Творця», а радше це «вплив природи». Стосовно росіян він зауважив, що «їхні звичаї азійські, а не європейські», а з погляду етнографічного походження вони належали до Європи, але передусім до Східної Європи. Вимірювання тут не відігравали жодної ролі, поступившись місцем фантазіям: «Власне руси походять від поляків, слов’ян, богемців та угорців». Ті, своєю чергою, походили від греків, греки від єгиптян, а єгиптяни від халдеїв. Ніби прагнучи підтвердити достовірність цього ланцюжка, Ледьярд окремо зауважує, що «сьогоднішнє вбрання русів таке, як єгипетське» 42. Два роки по тому його зустріч із Єгиптом та єгиптянами закінчиться його раптовою і таємничою смертю.

У Якутську Ледьярд спостерігав за людьми, «народженими напівросіянами і напівтатарами», і вважав, що вони «дуже відрізняються від татар та русів і перевершують їх». Його цікавило, чи могли міжрасові шлюби стати (484) визначальними причинами «відмінностей європейців від татар та муринів», тобто природною причиною «відмінностей всередині людства». Він бачив «чоловіка, який народився від якута й росіянки, а також сина того чоловіка», і замислився над тим, що расові особливості передаються далі першого покоління. Він писав так, наче хотів створити науку про расу: «Я відтак доходжу висновку, що після першого покоління чинник природи або майже не впливає на колір, або впливає дуже мало. Також я помітив, що коли відбувається зміна кольору від покоління до покоління, то найчастіше темніший колір змінюється на світліший, а не навпаки». Він вперто складає докупи різнорідні шматочки расових характеристик, сподіваючись сформулювати наукові закони на основі власних сибірських спостережень. Певна річ, його загальні висновки випливали з гаданих «ступенів» зменшення цивілізації від Європи до Азії: «Тими самими ступенями, якими я зійшов з висот цивілізованого суспільства у Петербурзі до нецивілізованості Сибіру, я прийшов від світлошкірого європейця до мідношкірих татар». Раса і цивілізація для Ледьярда нерозривно пов’язувалися, змінюючись паралельно одна одній у напрямку із заходу на схід. У своїх гіпотезах він іде ще далі: «Загальне зауваження таке: переважна більшість людства порівняно з європейською цивілізацією нерозвинена, і ця частина людства має темніший колір, ніж європейці. Не існує білих варварів, а майже в усіх нецивілізованих народів шкіра коричнева або чорна» 43.

Поки Ледьярдові спостереження супроводжували його від Європи до Азії, думками він перенісся до Африки. «Мідношкірі» татари, звісно, не були чорними, але коли він дослідив «форми та риси обличчя», а не тільки колір, то виявив зв’язок: «Я помітив, що це не європейське обличчя, зовсім не схоже на нього, а радше африканське». Він порівнював рису за рисою, носи і ніздрі, губи й роти, очі й вилиці. Всі татари виглядали для Ледьярда однаково, попри те, що в Сибіру він бачив представників численних народів, і не всі з них вважали себе татарами. «Я не знаю жодної (іншої) нації, — зауважував він, — жодного (іншого) народу на землі, крім китайців, муринів та євреїв, риси котрого були б такі ж одноманітні, як в азійських татар». Можливо, причина (485) цієї одноманітності полягала в тому, що «вони завжди були дикунами, відкидали цивілізацію й донедавна дуже рідко змішувалися з іншими народами». Натомість «вони більше жили серед лісових звірів, ніж серед людей», — дуже важливий факт для того, хто вірив, що расові відмінності зумовлюються природними, біологічними чинниками. Але він також визнавав, що його наукові знання обмежені: