Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф
Винайдення Східної Європи було проектом філософсько-географічного синтезу, який реалізовували чоловіки й жінки епохи Просвітництва. Це, звісно, не означає, що самі землі Східної Європи були винайденими, тобто фіктивними; ні, ці землі і народи, які їх залюднювали, завжди були цілковито реальними і таки справді перебували дещо на схід від інших земель, які лежали відносно них на захід. Проект винайдення зводився не тільки до наділення цих реальних земель винайденими або міфологічними атрибутами, хоча така тенденція процвітала протягом XVIII сторіччя. Тексти Просвітництва про Східну Європу не були голою брехнею або фікцією, — якраз навпаки: це була епоха дедалі далекосяжніших подорожей та дедалі критичніших спостережень, протягом якої землі Східної Європи почали відвідувати частіше, а вивчати — ґрунтовніше, ніж будь-коли раніше. Суть винайдення, про яке йде мова, полягає в синтетичному об’єднанні земель за допомоги факту і вигадки, яке породило спільну для них назву «Східна Європа». Цю назву створив цілий корпус загальних і об’єднавчих спостережень над строкатим тереном земель і народів. Саме в такому сенсі про Східну Європу можна говорити яко про культурний конструкт, або інтелектуальний винахід, доби Просвітництва.
Попри те, що об’єднування розрізнених земель у цілісний конструкт Східної Європи було актом винайдення, це не означає, що деякі з цих земель не мали цікавих подібностей між собою; але були між ними і разючі відмінності. (496) Винайдення Східної Європи передбачало підкреслення подібностей для створення моделі зв’язку між цими землями та недобачання відмінностей, які розмивали б модель. За яскравий приклад таких дій править стаття про Угорщину у великій «Енциклопедії», яка кодифікувала знання відповідно до високого просвітницького стандарту критичної науки. Коли читачі зазирали до «Енциклопедії», вони дізнавалися, що «мова Угорщини є слов’янським діалектом», а отже «вона, таким робом, має певний зв’язок із мовою Богемії, Польщі та Росії». Цю відверту помилку зробили не для того, щоб обманути або збити читача з пантелику, — вона слугувала меті встановлення «певного зв’язку» між мовами і землями. Траплялися й менш виражено істинні або хибні спостереження, але будь-який випадок подібності неминуче ставав об’єктом наголошування й виокремлення, структурування подібностей і відмінностей, яке витворювало одну модель із безлічі можливих калейдоскопічних комбінацій.
Карта Європи насправді не дає такого, як у калейдоскопі, необмеженого розмаху можливостей для перекомбіновування її форм. Чотири сторони світу задають напрямкову організацію на карті вздовж осей північ — південь і схід — захід, але ці бінарні опозиції наділяються культурним значенням, упорядкованим відповідно до моделей подібності та відмінності, а також засновків щодо першості та ієрархії. Винайдення Східної Європи — це подія в інтелектуальній історії, яка сталася, коли Просвітництво наділило переважним значенням організацію Європи вздовж осі зі сходу на захід, переглянувши і применшивши, відповідно, значущість притаманної добі Відродження організації карти з півночі на південь. Східна Європа, перш ніж з’явитися на карті, виникла під аналітичним поглядом просвіченого спостерігача.
Аналітичні категорії, за допомоги яких утверджувалася пов’язаність складових земель Східної Європи, виказують приховану в них просвітницьку програму. Сеґюр узагальнив Санкт-Петербурґ низкою бінарних опозицій: «Століття варварства і століття цивілізації, X і XVIII століття, азійські й європейські манери, незугарні скіфи й витончені європейці». До середини XIX сторіччя ці формули вже усталилися, тож Бальзак просто охарактеризував усі народи Східної Європи (497) за допомоги бінарних контрастів «між Європою та Азією, між цивілізацією і варварством» *. Культурна вісь координат, на якій конструювалася Східна Європа, стала однією з парних аналітичних антитез, котра визначала єдність характеру різноманітних земель. Якщо опозиція Європи й Азії задавала географічний сенс ідеї Східної Європи, то опозиція цивілізації та варварства наділяла її філософським значенням невідкладної ваги для Просвітництва. Проте ці взаємопереплетені категорії означування були самі не чіткіше зафіксовані, ніж східноєвропейські землі були посутньо однаковими. Незважаючи на весь свій запеклий орієнталізм, Просвітництво аж ніяк не прирівнювало беззастережно азійський континент із варварством. Це були всього-на-всього взаємонакладні категорії аналізу, а інтелектуальна напруга, що виникла в результаті безладного розміщення бінарних опозицій, робила хитросплетені об’єднання земель засадничо нестійкими.
* Бальзак Оноре де. Бідні родичі. — С. 244.
Через цю нестійкість культурний конструкт Східної Європи легко податливий до інтелектуальної деконструкції наприкінці XX сторіччя. Проте мета такої деконструкції таємниче недосяжна: що більше дослідник з’ясовує непогодженостей і суперечностей, які пронизують винайдення Східної Європи, то більше він усвідомлює, що Просвітництво саме безумовно підносило ці суперечності до рангу наріжного компонента всієї конструкції. Коли Сеґюр в’їхав у Польщу, відчувши, що «Європа повністю лишилася позаду», коли принц де Лінь відвідав Крим, засумнівавшись, чи можна зарахувати до Європи край, «що так мало на неї схожий», вони означили Східну Європу мовою парадокса яко землю, що супротивиться звичному досвіду подібності та зв’язку. Мінливість кордонів упродовж періоду поділів Польщі та відступів Османської імперії, навіть невизначений і полемічний східний кордон Європи — Дон, Волга, Уральські гори, Єнісей — все це не лише не підточило ідею Східної Європи, а лише зміцнило це поняття, бо воно процвітало на власній нестійкості.
Вольтер пропонував «розплутати весь той хаос», спершу в інтелектуальному плані, пишучи свій твір про Петра, а потім у воєнному плані, звертаючись до Катерини. (498) Пейсоннель аналогічно хотів «розплутати мішанину» різноманітних варварів стародавньої історії Східної Європи. Втім, вони обоє з таким запалом заплутували свій предмет вивчення, що важко навіть сказати, чим винайдення Східної Європи було більшою мірою — заплутуванням чи розплутуванням. Насправді використовувалися обидві ці стратегії, адже філософи Просвітництва переміщували відмінності та подібності по мапі Європи, щоб самим мати змогу знаходити ключ і підбирати модель. Ідея Східної Європи ніколи не набула однозначної «іншості», якої зажила ідея Орієнту, але її частини
