Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф

середини XIX століття війну проти Росії і напад на Крим з боку Франції та Англії під орудою Наполеона III та королеви Вікторії, то цю кампанію через екзотичний і віддалений театр бойових дій інколи сприймали яко чудернацький епізод історії. Однак Крим не був забаганкою вікторіанської уяви, вигадкою Палмерстона або Теннісона; ще в 1780-ті роки цей край став фокусом фантазій та локусом завоювання, а відтак його було передано як об’єкт геополітичного інтересу державним мужам 1850-х років. Принц де Лінь у мареннях брав в облогу своїх упадань Іфіґенію в Тавриді, на околицях Севастополя, задовго до того, як армії Англії та Франції взяли в реальну облогу цю добре укріплену фортецю. Паризький договір 1856 року визнавав автономний статус Молдавії, Волощини та Сербії, а також уреґульовував військово-морський статус Дунаю та Чорного моря. Таке залагодження проблем Східної Європи із відстані Парижа втілювало фантазії філософів попереднього століття. Саме вони першими накреслили мапу Східної Європи, яка запрошувала просвічених спостерігачів іздалеку часто-густо з Парижа, вигадувати безпардонні операції, реґулювання, розмежування і навіть анексії. Берлінський конґрес 1878 року визнавав незалежність Сербії та Румунії, а також автономію Болгарії і окупацію Габсбурґами Боснії та Герцеґовини. Всі ці зміни тягли за собою перенакреслення кордонів і перерозподіл територій.

Дипломатичні операції здалеку над картою Східної Європи стали звичною практикою протягом XIX сторіччя і кульмінували у Версалі після завершення Першої світової війни, коли політичну географію Східної Європи переглянули й переписали з голови до п’ят. Варто зауважити, що така практика була не завжди неґативною своїми наслідками для земель і народів, які вона зачіпала, і що саме Просвітництво було не одностайним, а радше навіть розділеним у своїх симпатіях і оцінках щодо Східної Європи. Однак незмінним лишався засадничий дисбаланс між концепціями суб’єкта й об’єкта — того, хто діяв, і того, хто зазнавав дії, — а також філософська і географічна перспектива. У Версалі, ясна річ, певну роль відігравали високі ідеали й добрі наміри, але засадничий дисбаланс виразно демонструвала провідна роль (506) «великої четвірки» — Вудро Вільсона, Ллойд Джорджа, Жоржа Клемансо та Вітторіо Орландо — за відсутності цілковито відстороненої більшовицької Росії.

Дилема залучення або вилучення Росії мала довгу історію до більшовизму, зокрема стала предметом філософування ще до того, як набула гострого й нагального дипломатичного вираження. Просвітницька ідея Східної Європи не спиралася ні на однозначне вилучення, ні на беззастережне залучення, а лише на владну прерогативу формулювання цієї дилеми. Філософи, географи та мандрівники XVIII сторіччя залишали за собою право вирішувати цю дилему або право просто її порушити і лишити нерозв’язаною. Формули й прерогативи, усталені протягом XVIII сторіччя, справили глибокий вплив на автора найавторитетнішого подорожнього опису Росії XIX сторіччя «Росія в 1839 році» маркіза де Кюстіна. Він підхопив мотив «контрастів» Санкт-Петербурґа, «де Європа й Азія виставляють себе одна перед одною, нібито ставлячи виставу». Із мало не еротичним захватом він розглядав «людей чистої славонської раси», глибоко заглядаючи в їхні очі «овальної азіатської форми» і фіксуючи найтонші переливи «цих мінливих відтінків, які змінюються від зеленої барви, як у змії, та сірої, як у кота, до чорного забарвлення, як у газелі, але тло, попри це, завжди зберігає блакитний колір». Його погляд тріумфував над їхніми очима, коли Кюстін застерігав читачів, що «тут дуже легко стати жертвою облудної видимості цивілізації», підказуючи їм, що коли ретельніше придивитися до манер, «відразу вгадується існування справжнього варварства» 3.

Кюстін застерігав за собою повне особисте право відрізняти росіян від себе та своїх читачів: «Я не докоряю росіянам за те, що вони є тими, ким є, але я їх осуджую за вдавання, нібито вони є нами». Покликаючись на Вольтера та Дідро, він сформулював крайню дилему народу, «занадто розбещеного для дикого стану, але й не обтяженого ознаками цивілізації». Із бездоганним аристократичним апломбом він дозволив стандарту цивілізації звести нанівець географію, коли розміщував Росію в контексті Східної Європи: «Між Францією та Росією пролягає велика китайська стіна — славонська мова та вдача. Незважаючи на уявлення, які Петро Великий (507) вселив росіянам, Сибір починається на Віслі» 4. Майже кожен базовий елемент винайдення Східної Європи XVIII століттям був утиснутий у цю фантасмагорію XIX сторіччя, образи й асоціації якої виводили із фантазійної логіки висновок про диференціацію континенту.

Не можна не помітити, що Кюстінова «велика китайська стіна» провістила «залізну завісу» 1946 року яко перепону між Східною Європою та Європою Західною. Значення цієї аналогії зростає ще й з огляду на гучне повернення Кюстіна до читачів під час холодної війни. Нове видання книжки справно побачило світ 1946 року у Франції, а протягом 1950-х вона потрапила до американської аудиторії з передмовою Волтера Беделла Сміта — повоєнного посла США в Радянському Союзі. Останній проголосив «Росію в 1839 році» «настільки проникливим і побічним політичним оглядом, що вона досі лишається одним із кращих творів про Радянський Союз». Від імені персоналу свого посольства він заявив, що «Кюстінові листи найбільше з-поміж усього допомогли нам почасти розплутати загадки, які огортали Росію та росіян». Далі, повертаючись до своєї посольської діяльності, Сміт припустив, що «міг би слово в слово запозичити багато сторінок із Кюстінового щоденника і, осучаснивши імена та дати сторічної давності, подати їх до Державного департаменту яко свій офіційний звіт». Це видання було в черговий раз перевидано 1987 року — насамкінець холодної війни — із рекомендацією Збіґнєва Бжезінського на задній обкладинці: «Досі жоден радянолог не зміг піти глибше Кюстінового розуміння російської вдачі та візантійської природи російської політичної системи» 5. Такі коментарі не тільки утверджують думку про незмінний аісторичний характер Росії, а ще категоричніше утверджують незмінну характеристику Росії чужоземними оглядачами за допомоги битих формул. Кюстінові домисли із XIX сторіччя, які ретельно наслідували формули епохи Просвітництва, пройшли крізь переробку, уславлення й застосування в добу холодної війни.

Кюстін передав послання і своїм ближчим спадкоємцям кінця XIX століття, а його найбільш загрозливі здогади стали частиною зловісної міфології про Східну Європу. 1769 року Гердер почув «кипіння» «диких племен» Східної Європи і (508) попередив про можливість майбутнього демографічного «паводку». Через ціле сторіччя — 1871 року — французький філософ Ернест Ренан занотував свої апокаліптичні передчуття:

Слов’янин, наче червоноогняний змій книги Об’явлення, чий хвіст змів третину зір із неба, одного дня потягне за собою стада Центральної Азії — стародавній почет Чингісхана й Тамерлана. (…) Уявіть собі, яка маса одного дня ляже на зрівноважені шальки світу, коли Богемія, Моравія,