Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф
* Там само.
** Там само. — С. 16.
Моя книжка розповідає про інтелектуалів Західної Європи, котрі винаходили Європу Східну. З Мілошевого прикладу видно, що східноєвропейські інтелектуали реаґували на ці нав’язані образи та формули, вигадані в Західній Європі. Інтелектуальна історія такої реакції може стати темою для окремої книжки, яка розповість про складні культурні стратегії опору, засвоєння, поваги, співучасті та контрударів, які використовувалися в різних країнах Східної Європи. На завершення своєї книжки про Західну Європу я хотів би залишити останнє слово за Європою Східною. І кому ж його віддати, як не людині, чий голос був настільки гучним, творчість настільки титанічною, що вони стали гідним ходом у відповідь на закиди видатних, ерудованих і самовпевнених філософів? Нею має бути Лев Толстой, зокрема його роман «Війна і мир». Адже саме зухвалість вторгнення Західної Європи в Європу Східну стала головною темою цього твору.
В сюжет оповіді про вторгнення вплітаються уривки із французьких джерел — наприклад, спогадів Філіппа-Поля де Сеґюра поміж інших, — до яких Толстой має суперечливе ставлення: з одного боку, він їх потребує, щоб зобразити французький погляд на події, а з другого боку, він не приймає цього погляду. Він навіть цитує французькі джерела, але завжди з іронічними нотками, коли, скажімо, французи називають Москву «азіатською столицею», а її церкви їм нагадують «китайські пагоди». У романі сам Наполеон, уперше побачивши Москву, вигукує від вигляду «цього азіатського міста із силою-силенною церков», а тоді уявляє її яко «східну красуню», (519) яку він от-от позбавить цноти. Потім імператору підносять план міста: «В яскравому вранішньому світлі він дивився по черзі то на місто, то на план, звіряючи подробиці цього міста, і впевненість у заволодінні ним хвилювала і лякала його». Наполеонове зацікавлення картою та натяк на зв’язок між картографуванням і заволодінням свідчать, як глибоко Толстой зрозумів просвітницьку ідею Східної Європи. Далі, мірою споглядання Наполеоном мапи міста, Толстой ще раз демонструє своє іронічне розуміння цієї ідеї. Після того як Наполеон розглянув «стародавні пам’ятники варварства й деспотизму», він вирішує навчити росіян, «що таке справжня цивілізація» 25.
В епілозі до «Війни і миру» Толстой, втручаючись у суперечку істориків, які намагалися пояснити французьке вторгнення до Росії, знаходить відповідь у основоположних напрямках компаса. «Засадничим і найсуттєвішим смислом європейських подій початку нинішнього сторіччя, — гадав Толстой, — був войовничий рух мас європейських народів із заходу на схід, а відтак зі сходу на захід». Таким робом він усунув усі культурні асоціації, закріплені за «сходом» і «заходом», звільнивши їх від такого обтяжливого тягаря, як баланс цивілізації та варварства, і лишивши тільки голий напрям руху, рівносильного й протилежного, взаємного і відворотного. З’ясувавши цю просту наукову істину, Толстой з іронією оцінив увагу новочасної історії до «блага французького, німецького, англійського народів» і навіть до «блага цивілізації всього людства, під яким зазвичай розуміють народи, що замешкують маленький північно-західний куток великого материка» 26. Пишучи зі свого кутка континенту, Толстой осягнув суть географічної перспективи та філософського засновку, які перетворювали Європу на вісь, що пролягала зі сходу на захід.
ПриміткиВступ
1. Winston Churchill, «The Iron Curtain,» Blood, Toil, Tears and Sweat: The Speeches of Winston Churchill, ed. David Cannadine (Boston: Houghton Mifilin, 1989), pp. 303–305.
2. Tacitus, Germania, у кн.: The Agricola and the Germania, trans. H. Mattingly and S. A. Handford (London: Penguin, 1970), p. 114.
3. William Coxe, Travels into Poland, у кн.: Travels into Poland, Russia, Sweden, and Denmark: Interspersed with Historical Relations and Political Inquiries (London, 1785; rpt. New York: Arno Press and New York Times, 1971), передмова.
4. Louis-Philippe, comte de Ségur, Mémoires, souvenirs, et anecdotes, par le comte de Ségur, vol. І, у кн.: Bibliothèque des mémoires: relatif à l’histoire de France: pendant le 18e siècle, vol. XIX, ed. M. Fs. Barrière (Paris: Librairie de Firmin Didot Frères, 1859); та John Ledyard, John Ledyard’s Journey Through Russia and Siberia 1787–1788: The Journal and Selected Letters, ed. Stephen D. Watrous (Madison: Univ. of Wisconsin Press, 1966).
5. Abel Mansuy, Le Monde slave et les classiques français aux XVIe — XVIIe siècles, préface de Charles Diehl (Paris: Librairie Ancienne Honoré Champion, 1912), pp. 8, 10.
6. Edward W. Said, Orientalism (New York: Vintage Books, 1979), pp. 1–3.
7. Martin Bernal, Black Athena: The Afroasiatic Roots of Classical Civilization, vol. I, The Fabrication of Ancient Greece 1785–1985 (New Brunswick, N. J.: Rutgers Univ. Press, 1987); Frederico Chabod, Storia dell’idea d’Europa (Bari: Editori Laterza, 1965), pp. 82-121; Denys Hay, Europe: The Emergence of an Idea (Edinburgh: Edinburgh Univ. Press, 1968), pp. 117–127; Jean-Baptiste Duroselle, L’Idee d’Europe dans I’histoire (Paris: Denoël, 1965), pp. 77-133; див. також: Janusz Tazbir, «Poland and the Concept of Europe in the Sixteenth-Eighteenth Centuries,» European Studies Review 7, no. 1 (Jan. 1977): 29–45.
8. Wolfgang Amadeus Mozart, Briefe, ed. Horst Wandrey (Zurich: Diogenes, 1982), p. 371.
9. Immanuel Wallerstein, The Modern World-System: Capitalist Agriculture and the Origins of the European World-Economy in the Sixteenth Century (New York: Academic Press, 1974), p. 97.
10. Ibid., p. 301.
11. Daniel Chirot, ed., The Origins of Backwardness in Eastern Europe: Economics and Politics from the Middle Ages Until the Early Twentieth Century (Berkeley: Univ. of California Press, 1989), pp. 1-15.
12. Harold B. Segel, Renaissance Culture in Poland: The Rise of Humanism 1470–1543 (Ithaca, N.Y.: Cornell Univ. Press, 1989), p. 13; див. також: Antoni Mączak, «Progress and Under-Development in the Eyes of Renaissance and Baroque Man,» Studio, Historiae Oeconomicae 9 (1974): 77–94.
13. Mansuy, pp. 32, 56–57.
14. Ibid., pp.
