Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф
У цьому описі відсталості, що вимірювалася ступенями та рівнями й столітнім відставанням від інших країн Європи, Форстер таки не згадує про чинник расової упослідженості, хоча, живучи в Литві й так суворо засуджуючи Польщу, він багато міркував над расовими проблемами.
У своєму есе «Ще про людські раси» Форстер зовсім не згадує про свій польський досвід, хоча працював над цим твором у Вільно. Ба більше, іронізує з того, що інтелектуальні суперечки Просвітництва нарешті сягнули «глибин цих сарматських лісів» якраз тоді, коли він сам намагався уникнути «паралічу духу» в інтелектуальній ізоляції Литви. Форстер розпочав з тези, що у питаннях раси емпіричні спостереження важать більше за систематичний теоретичний підхід, підтримавши Гердера, а не Канта з приводу фундаментальної єдності людства. Припускаючи існування незначних відмінностей, Форстер більше цікавиться контрастом, але не між німцями та поляками, а між чорними та білими:
Навіть найбільш мавпоподібний мурин настільки схожий на білого, що при схрещенні двох рас визначальні ознаки кожної переплітаються й зливаються в одну суміш. Відмінність вельми незначна; обидва — білий і чорний — перебувають дуже близько один від одного, інакше й бути не може, якщо тільки людство не повернеться до мавпячого стану, коли мурин замість того, аби лишатися людиною, перетвориться на мавпу 19.
Форстер вірив у вплив клімату на расу, котра відтак могла змінюватися, а тому він цікавився, чи «могла б негритянська родина під впливом нашого клімату, через декілька незмішаних поколінь утратити свій колір і поступово змінити свій мавпоподібний вигляд на європейський, відповідний нашому кліматові» 20.
У висновках він щиро шкодує, що навіть коли довести єдність людства й те, що чорношкірі — «наші брати», зло рабства не припиниться. «Де ж та сила, що заборонила б виродженим європейцям панувати над своїми білими братами так само деспотично, як і над неграми?» Можливо, тут, наприкінці свого есе, Форстер натякав на свій досвід у Польщі, де він з жахом побачив жорстокість рабства. (474) Він звертався до білих від імені чорної раси, вживаючи навіть ті самі фрази, що у листі про кріпацтво в Польщі:
Біла людино! Невже тобі не соромно зловживати своєю владою над слабшими, зводити їх до рівня тварин, намагатися позбавити (vertilgen) їх навіть слідів розумових здібностей (Denkkraft)? 21
Форстер закликав білого стати батьком чорній людині, «розвивати» в ній «святе зерно розуму», допомогти їй «стати тим, ким ти є або можеш бути». Він зовсім не намагався подати поляків і німців яко дві різні раси; він навіть виклав теорію навздогінного розвитку, що могла б подолати прірву між чорними та білими. Форстер також усвідомлював, що в Європі, зокрема в Польщі, білих так само утискають і пригнічують, як і чорних рабів, не пояснюючи це расовими відмінностями. Його твір виразно свідчив, що хоча Фіхте й Шульц вдавалися до расових нюансів у вивченні поляків і литовців, німецьке Просвітництво загалом було ще далеке від послідовного й узгодженого расового підходу до Польщі зокрема і Східної Європи взагалі.
«ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ОРАНҐУТАН»Перше враження Фіхте від Варшави було аж ніяк не з приємних: «Передмістя скидається на польське провінційне містечко — хижі замість будинків, на вулицях гній». У центрі він зауважив ті самі разючі контрасти, що впадали в око й іншим мандрівникам XVIII століття: «незліченні церкви та палаци, а між двома розкішними палацами часто виявлялася благенька хатинка, що ось-ось могла завалитися». На тій самій вулиці, де був палац Чарторийських, мешкали лише євреї (lauter Juden). Вигляд готелю не поліпшив його загальної думки про місто: «Я мусив сам собі стелити ліжко. Я поскаржився, але мені сказали, що тут такий звичай». Він вигукував: «Яка жахлива вбиральня!», принагідно зауваживши, що цей готель вважався «одним з найкращих у Варшаві» 22.
Фіхте прожив у Варшаві лише два тижні, а отже, його враження не вирізнялися ані багатством, ані деталями. Натомість Шульц залишив надзвичайно вичерпне (475) зображення міста, базоване не тільки на його короткотривалому побуті 1793 року, а й на кількамісячному варшавському досвіді 1791–1792 років, коли він представляв Мітаву, що в Курляндії (теперішня Єлґава в Латвії), на Чотирирічному сеймі. Його розповідь про Варшаву охоплювала все: від архітектури, церков, готелів і шпиталів до театру, азартних ігор, пікніків і проституції. Фактично образ Варшави XVIII століття виявився настільки повним і живим, що після перевидання книжки за часів нацистської Німеччини 1941 року вона вийшла і в повоєнній Польщі в 1956 році, коли стару Варшаву, цілковито зруйновану 1944 року нацистами, камінь за каменем поволі відбудовували 23. Як і Фіхте, Шульц помічає міські контрасти: «Тож палаци й халупи, князі та жебраки творять духовні й матеріальні підвалини Варшави». Щодо вулиць, то «під час дощу вони залиті потоками сміття, а заходи, яких уживають для їх очищення, не варті згадки». Він радив приїжджим «не зважати на брудний натовп євреїв», але цими словами сам привертав до них увагу. Шульц також згадує про міських повій, пояснивши, що проституція у Варшаві свідчить про «старопольську грубість звичаїв». Він вважав, що «тут аморальні оборудки обох статей вражають кількістю, розмаїттям, відкритістю й тим, що їх усі терплять, а також викличністю, дорожнечею, розпусністю й тією сумішшю безсоромності та жорстокості, з якою, либонь, не може зрівнятися жодна інша велика столиця Європи». Шульц розмістив Варшаву з культурного та географічного погляду на «відстані від вишуканіших європейських країн» 24.
Шульц прибув до Варшави на сейм у вересні 1791 року, а Фіхте на ту мить уже встиг приїхати
