Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф
Фіхте виїхав з Лейпциґа, що в Саксонії, наприкінці квітня, дорогою до Польщі проминув Сілезію, яка тоді належала Пруссії. У своєму щоденнику він занотував, що Польща для нього почалася вже у Сілезії, задовго до того, як він досяг польського кордону. В Сілезії він побачив «села, гірші за саксонські, котрі виглядали вже дуже по-польськи». Отож він чітко пов’язував «польське» із «гіршим». Також впадала у вічі наявність євреїв, а в шинку «все було інакше, ніж у Саксонії». Він міркує про «справжній сілезький характер» і зауважує: «Про польського німця тут думаєш лише одне: Боже, яка різниця! (Gott, welcher Abstand!)». За Бреслау, столицею провінції, Фіхте розширює рамки свого аналізу, міркуючи про економіку, етнографію та мову. Краєвид змінювався, поля видавалися «менш обробленими», люди «слов’янськішими» (sclavischer), мова «грубішою». Незабаром він проминав «справжні польські села, що мали й польські назви». Мешканці були переважно католиками. Попри те, що (467) тут розмовляли німецькою, він майже нічого не міг зрозуміти (garnicht mehr zu verstehen) 4. При цьому він досі не перетнув політичного кордону між Пруссією та Польщею.
Сьогодні Сілезія входить до складу Польщі. Вона також належала Польщі за Середніх віків, але у XIV сторіччі її було приєднано до Богемії. Разом з Богемією у XVI столітті вона перейшла до Габсбурґів, а 1740 року її захопив Фрідріх Великий, спричинивши багатолітню війну і постійну ворожнечу з Марією-Терезою. Сілезію зі своїм змішаним населенням (що зауважив і Фіхте 1791 року) після Першої світової війни внаслідок плебісциту було поділено між Німеччиною і Польщею, 1939 року — окуповано Гітлером і, нарешті, 1945 року повністю повернено Польщі. У XVIII сторіччі історичні зв’язки Сілезії з Польщею та Богемією виразно свідчили про її належність до Східної Європи — навіть тоді, коли Фрідріх переможно утвердив там своє панування. Роберт Арнольд у Відні наприкінці XIX століття написав книжку про німецьку «польську літературу» (Polenlitteratur) XVIII сторіччя, означивши кілька вагомих моментів у культурних контактах і тісну, хоча й амбівалентну, близькість між Німеччиною та Польщею. Це перш за все Сілезія, потім міста Ґданськ і Торунь на Віслі, де німецькі міщани жили під польською владою; обидва ці міста захопив Фрідріх внаслідок поділів Польщі 1772 і 1793 років відповідно. Історик Вольфґанґ Віпперман простежив витоки ідеї німецького «Drang nach Osten» * і дійшов висновку, що вже у XVIII сторіччі деякі вчені Сілезії та Ґданська, досліджуючи середньовічну польську історію, наголошували на важливості німецької еміґрації до Польщі за Середніх віків 5.
* «Натиску на схід» (нім.).
Протягом XVIII століття німецькі редактори й видавці у Варшаві докладали зусиль, намагаючись за посередництва «Warschauer Bibliothek» у 1750-х роках і «Polnische Bibliothek» у 1780-х роках ознайомити німців з польською літературою та наукою. У Саксонії, де Фіхте народився, звідки він вирушив і яка залишалася для нього початком координат, Польщею цікавилися дещо по-власницькому. 1762-й, рік його народження, був також передостаннім роком (468) довготривалої династичної унії між Саксонією та Польщею. Відтоді як Авґуста II було обрано на польський престол 1697 року й до смерті його сина Авґуста III 1763 року, саксонські курфюрсти з Веттінської династії правили обома країнами. Впродовж цього часу «польська література» Саксонії містила здебільшого твори-фарси: «Лист вельми неотесаного поляка до одного зі своїх родичів» (1704) та «Безладну Польщу» (1711), де стверджувалося, що «у цій безладній частині світу, вочевидь, нещасна Польща — найбезладніша країна». За часів Просвітництва польські магнати бували при дворі в Дрездені, а Лейпцизький університет став місцем зустрічі німецьких і польських умів 6. Тож коли 1791 року Фіхте запросили переїхати з Лейпциґа до Варшави і стати домашнім учителем, це можна витлумачити яко наслідок зв’язків між Польщею і Саксонією, налагоджених ще на початку того сторіччя.
Ще не перетнувши кордону між Пруссією й Польщею, Фіхте вже у Сілезії відчував дедалі більшу польськість, проте перетинання кордону направду приголомшило його:
Перше село — Поніково, воно німецьке, але я здригнувся, коли побачив величезних псів, що вільно бігали навколо. (…) Селянський одяг вже у цьому першому селі виглядав як щось дике і занехаяне 7.
Тож Польща виявилася країною диких псів і диких людей, а до того ж «там було повно євреїв». Фіхте зустрів дівчину, «яку захотів вивчити», зауваживши: «У неї зовнішність справжньої німецької польки, чудова шкіра і колір обличчя, тільки вона трохи повнотіла». Це було справжнє расове дослідження, й поки Фіхте вивчав дівчину, до нього підійшов її наречений, який «не був люб’язний». Того вечора у шинку не було ніякої їжі, тільки «кепське, дуже кепське пиво». Після цього всього Фіхте вирішив, що «належно обжився у Польщі» 8.
Наступного дня Фіхте зробив загальне спостереження про польських жінок. Вони всі мали довге чорне волосся, а одна виявилася «неохайною (schlumpig), як і всі польські жінки, так само стрункою, так само звабливою і так само брудною». Далі він зауважує, що вони виказували «сильніший статевий потяг, ніж німецькі жінки». Про бруд Фіхте згадує постійно, описуючи вулиці, де «повно соломи, сміття й гною». (469) Він спостеріг, що міста «кишать (wimmeln) євреями», але його вердикт, винесений польським німцям, також не був повністю позитивним: «вони приємні, розумні, послужливі й люб’язні, тільки брудні, як самі поляки, ба навіть більше — в них це сильніше вражає німецьке око». Діставшись Варшави, він ще різкіше висловився про «грубість (Grobheit) німців у Польщі» 9.
З враженнями Фіхте 1791 року перегукується подорожній щоденник Йоахима Фрідріха Шульца 1793 року, опублікований під назвою «Подорож лівонця з Риги до Варшави». Він прямував до Тіролю на лікування й здійснив мандрівку сушею з Риги через Польщу, чого Гердер уникнув 1769 року, обравши шлях Балтикою. Шульц, ровесник Фіхте (обоє народилися 1762 року), перетнув Польщу у протилежному напрямку, в’їхавши зі сходу — з Балтійської Курляндії до Литви, а не із
