ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо
Якщо ви схожі на більшість із 123 реальних учасників експерименту, у 70% випадків ви підкоритеся загальній думці щодо деяких фальшивих оцінок. Тридцять відсотків підкорилися у більшості спроб і лише четверта частина учасників змогли залишитися незалежними впродовж всього дослідження. Частина учасників повідомляли, що були свідомі відмінностей між тим, що бачили, і тим, що відповідала група, але відчували, що простіше буде погодитися. В інших розбіжності створили внутрішній конфлікт, який вони розв’язували вірою, що група має рацію, а вони самі — помиляються. Усі ті, хто піддалися впливу, недооцінили ступінь свого конформізму і згадували, що значно рідше піддавалися тиску групи, ніж це відбувалося насправді. Вони були впевнені у власній незалежності, хоча їхня поведінка свідчила про протилежне.
Додаткові експерименти показали, що, коли учасник має справу лише з однією особою, що дає фальшиву відповідь, то відчуває занепокоєння, але лишається незалежним. Коли ж мусить суперечити думці більшої кількості — трьох осіб, — кількість помилок збільшується до 32%. Однак крихта оптимізму присутня. Аш винайшов дієвий спосіб зберігати незалежність. Якщо у досліджуваного з’являється партнер, чиї оцінки збігаються з його власними спостереженнями, вплив більшості суттєво послаблюється. Така підтримка зменшує кількість помилок до однієї четвертої порівняно з тестами без партнера. Цей ефект незалежності продовжує діяти, навіть коли партнер виходить з кімнати.
Можна краще зрозуміти, чому люди аж так підпорюються, якщо поглянути на результати дослідів, що підкреслюють два базові механізми соціального конформізму[260]. По-перше, ми підпорядковуємося через інформаційні потреби: інші люди часто мають ідеї, погляди, точки зору і знання, що дають змогу краще керувати кораблем нашого життя, особливо коли ми заходимо в нові порти чи незнані моря. Другий механізм пов’язаний із нормативними потребами: інші з більшою вірогідністю приймуть нас за «своїх», коли ми поділятимемо їхні погляди, ніж коли не погоджуватимемося з ними. Тож ми підкоряємося їхнім поглядам, керовані потужною потребою приналежності, замінюючи відмінності спільним.
КОНФОРМІЗМ І НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ПО-РІЗНОМУ ПРОБУДЖУЮТЬ МОЗОК
Нові технології, недоступні в часи Аша, дають змогу поглянути на роль мозку в соціальному конформізмі. Дані досліджень справді інтригують. Що відбувається, коли люди підкоряються? Вони раціонально приймають рішення слідувати за групою, чинити згідно з її нормами? Чи вони несвідомо змінюють своє сприйняття, підпорядковуючи його новій, хоча й помилковій загальній інформації? Щоб отримати відповідь на це запитання, у дослідженні було використано передові технології сканування мозку[261]. Нині дослідники можуть спостерігати за активністю мозку і за допомогою сканера бачити, які ділянки залучено до виконання різних завдань. Ця методика називається функціональною магнітно-резонансною томографією (МРТ). Знання, які психічні функції контролюють різні частини мозку, допомагають зрозуміти, що відбувається, коли вони активуються під час виконання певного експериментального завдання.
Тут показано деталі дослідження. Уявіть, що ви — один із тридцяти двох добровольців, що беруть участь у дослідженні сприйняття. Вам потрібно подумки обертати[262] зображення тривимірних предметів, щоб визначити, чи відрізняються вони від взірця. У приймальні ви зустрічаєте чотирьох інших добровольців, з якими починаєте спілкуватися — граєте у комп’ютерну гру, робите спільні фото і переписуєтеся в чаті. (Усі вони — актори, працівники експериментатора, і невдовзі даватимуть однаково помилкові відповіді, які не збігатимуться з вашими). Вам кажуть лягти в сканер, тим часом інші учасники ззовні дивляться на предмети і разом вирішують, ідентичні вони чи різні. Як і в експерименті Аша, актори під час деяких завдань давали неправильні відповіді, а під час інших — правильні. Щоб ви не зрозуміли, що це актори, правильні й неправильні відповіді чергуються у довільному порядку. При кожному завданні, коли приходить ваша черга, ви бачите відповіді інших. Тож потрібно вирішити, ідентичне зображення зразка чи ні, і вам доводиться обирати: погодитися із групою або вірити власним очам.
Як і в експерименті Аша, ви (як типовий учасник дослідження) підкоритеся тиску групи, надаючи неправильну, але однакову з групою, відповідь у середньому в 41% випадків. Коли ви піддаватиметеся групі й прийматимете неправильну групову оцінку за правильну, на скані вашого мозку це відбиватиметься змінами в деяких ділянках кори, відповідальних за зір і просторову свідомість (збільшується активність усередині правої тім’яної борозни). Неочікувано, немає змін в ділянках переднього мозку, що відповідають за планування, відстежування конфліктів й інші вищі ментальні процеси. З іншого боку, якщо ваші оцінки незалежні й не збігаються з груповими, ваш мозок підсвічується в ділянках, пов’язаних з емоційним спокоєм (праве мигдалеподібне тіло і навколо правого хвостатого ядра). Це означає, що протистояння створює емоційний тягар. Автономія тих, хто підтримує незалежність, потребує психічних затрат.
Головний автор дослідження — нейронауковець Грегорі Бернс, підводить підсумки: «Ми хочемо думати, що бачимо те, у що віримо, але дослідження показує, що ми бачимо те, у що говорить вірити група». Коли думки інших людей кристалізуються у груповий консенсус, вони можуть впливати на наш відбір важливих аспектів зовнішнього світу, включно з питанням про природу Правди. Тільки усвідомлюючи нашу податливість на соціальний вплив, ми можемо починати будувати імунітет від конформізму: для тих випадків, коли нам краще не піддаватися групі.
СИЛА БЕЗСИЛИХ: ВПЛИВ МЕНШОСТІ НА БІЛЬШІСТЬ
Вплив більшості можна знівелювати, коли інакодумця підтримує хоча б одна особа. А чи може меншість вплинути на більшість і створити нові норми, використовуючи ті самі базові психологічні принципи, що зазвичай використовує більшість для ствердження своєї думки?
Психологи із Франції вирішили експериментально це перевірити. Група з шести дівчат виконувала завдання з називання кольорів. Дві спільниці експериментатора послідовно називали блакитний колір зеленим, і зрештою майже третина досліджуваних наслідувала їхній приклад. Проте поки всі були разом, члени більшості не піддавалися організованій меншості. Тільки згодом, виконуючи індивідуальний тест, учасники змінювали судження, пересуваючи показник на спектрі кольорів від блакитного в
