ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

Зібрані результати свідчать, що люди — надзвичайно пластичні: майже кожен може повністю підпорядкуватися і майже кожен може опиратися натискам з боку носія влади. Все залежало від ситуативних змінних, що впливали на досліджуваних. Мілґрем виказував, що показник підпорядкування може досягнути 90% з тих, хто дійде до максимальних 450V, але може й опустися до менш ніж 10% — у разі впровадження лише однієї змінної в «сценарій».

Хочете максимального послуху? Зробіть піддослідного членом «групи вчителів», де інший учасник (таємний працівник) натискає важелі напруги, а піддослідний займається іншими аспектами процедури. Хочете, щоби люди опиралися натиску з боку носія влади? Дозвольте їм побачити, як не слухається інший учасник. Досліджувані також відмовлялися вдаряти струмом «учня», якщо той стверджував, що хоче отримати ще один удар: це ж мазохізм, а вони не садисти. Якщо в крісло «учня» сідав експериментатор, досліджувані відмовлялися вдаряти його високим струмом. Вони були більше схильні вмикати напругу, коли учень сидів далеко. В усіх інших варіантах дослідження у пересічних громадян Америки різного віку і зайнятості, чоловіків і жінок, можна було викликати низький, середній чи високий рівень покірності, за допомогою «ситуативних перемикачів» — ніби експериментатор знайшов у їхній психіці «панель управління людиною». Велика вибірка тисячі осіб із дуже різних середовищ дає змогу віднести результати Мілґрема до найвпливовіших досліджень суспільних наук.

Якщо задуматися над довгою й понурою історією людства, то виявиться, що набагато більше огидник злочинів здійснено в ім'я послуху, аніж в ім'я бунту.

Ч. П. Сноу, «Або — або» (1961)

ДЕСЯТЬ УРОКІВ З ДОСЛІДЖЕНЬ МІЛҐРЕМА: ЯК СТВОРИТИ ТЕНЕТА ЗЛА ДЛЯ ДОБРИХ ЛЮДЕЙ

Коротко представимо деякі процедури, що належать до парадигми досліджень Мілґрема, які спокусили так багато пересічних людей кривдити інших. Я хочу провести паралелі з маніпулятивними стратегіями, які використовуються «фахівцями з впливу» в реальному світі, як-от продавці, вербувальники до сект чи армії, фахівці з реклами й інші[270]. З досліджень ми можемо виокремити десять методів:

1. Підготувати певну форму умовного зобов’язання, усного чи письмового, щоби потім контролювати поведінку окремої особи псевдо-легальним способом (у дослідженнях Мілґрема учасники публічно зобов’язувалися дотримуватися експериментальних процедур).

2. Надати учасникам вагому роль («учитель», «учень»), пов’язану з попередньо вивченими позитивними цінностями, це автоматично активує скрипти відповідей.

3. Ввести основні правила, яких потрібно дотримуватися. Спершу правила виглядають справедливими, але згодом можуть свавільно і безособово використовуватися для обґрунтовування бездумного підпорядкування. Крім того, системи керують людьми, створюючи нечіткі правила і змінюючи їх за власним бажанням, водночас наполягаючи на принципі «закон є закон» і вимагаючи його виконання (як це робив дослідник у лабораторному халаті, чи охоронці в Стенфордському в’язничному експерименті, змушуючи в’язня Клея (416) їсти сосиски).

4. Замінювати змістовні назви ситуації, учасників, чи дій (перетворимо «кривдження жертви» на «допомогу експериментатору», і вмикається вища мета — діяльність на благо науки). Неприємна реальність замінюється приємною риторикою, тобто, щоб приховати справжню картину потрібно позолотити обрамлення (таку підміну ми бачимо в рекламі: наприклад, неприємна на смак рідина для полоскання ротової порожнини перетворюється на корисну, бо вбиває мікроби, а смакує так, як і мають смакувати ліки).

5. Створювати можливості, щоб розмити межі відповідальності або звільнитися від відповідальності за негативні наслідки. Відповідатимуть інші, а не виконавець (експериментатор на запитання «вчителя» відповідав, що бере на себе відповідальність за все, що може статися з «учнем»).

6. Розпочинати шлях до найбільшого зла від маленького, здавалося б, незначного першого кроку. Легеньке «нога в дверях» під щораз сильнішим тиском котиться похилою поверхнею донизу[271] (перший електроудар — лише 15 V). Саме так хороших дітей перетворюють на наркоманів — лише один раз понюхати чи зробити одну маленьку затяжку.

7. Поступово далі просуватися по цьому шляху маленькими кроками, різниця між якими залишалася малопомітною. «Ще трохи більше» (кожен наступний вимикач збільшував струм лише на 15V, тому жоден із 30 рівнів покарання не здавався значно небезпечнішим за попередній).

8. Змінювати поступово поведінку авторитетної особи (дослідник в експерименті Мілґрема): від «справедливої» і розсудливої до «несправедливої», вимогливої і навіть ірраціональної. Ця тактика спершу викликає згоду, далі дезорієнтацію, бо ми очікуємо, що друзі й носії влади будуть послідовними. Неусвідомлення цієї трансформації призводить до сліпого підпорядкування (що є частиною багатьох сценаріїв «зґвалтувань на побаченні» чи причиною того, чому зазнавши насильства з боку чоловіка, жінка залишається з ним).

9. Робити «ціну виходу» високою, а процедуру виходу — дуже складною, дозволяти словесну незгоду (у такий спосіб люди підтримують власну самооцінку), але вимагати послуху в поведінці.

10. Запропонувати якусь ідеологію чи «велику брехню», аби виправдати будь-які засоби для досягнення нібито цінної і жаданої мети (в експериментах Мілґрема виправданням або раціональною причиною взяти участь у неприємному завданні стало те, що наука нібито хоче допомогти людям вдосконалити пам’ять шляхом винагородження і покарання). У соціально-психологічних дослідженнях ця тактика відома під назвою «легенди», бо задля чистоти експерименту науковець приховує використані згодом процедури. Її відповідник у реальному світі називається «ідеологією». Зазвичай держави перед початком придушення політичної опозиції чи війни спираються здебільшого на ідеологію «загрози національній безпеці». Коли громадяни бояться такої загрози, вони більше схильні відмовитися від своїх основних прав на користь уряду, який натомість обіцяє безпеку. Класичний аналіз Еріха Фромма у книжці «Втеча від свободи» демонструє нам, що завдяки таким бартерам Гітлер й інші диктатори отримували й утримували владу. Вони заявляли, якщо матимуть більше важелів впливу, то зможуть забезпечити безпеку громадянам, і задля цього останні відмовлялися від деяких своїх основних свобод[272].

Ці процедури використовують у різних ситуаціях впливу, коли наділені владою особи хочуть, щоби інші виконували їхню волю, але знають, що без відповідної психологічної підготовки лише незначна частина погодиться на цілковитий послух. На майбутнє, опинившись в ситуації, де ставкою буде ваша покірність, пригадайте ці десять сходинок, що ведуть до сліпого підпорядкування. Можливо, це допоможе вам зробити крок назад і не проходити весь цей шлях — їхній шлях. Гарний спосіб уникнути злочинів через покірність — не піддаватися впливові носія влади і завжди повністю брати на себе відповідальність за власні вчинки[273].

ВІДТВОРЕННЯ Й РОЗШИРЕННЯ МОДЕЛІ ДОСЛІДЖЕНЬ МІЛҐРЕМА

Завдяки зрозумілій структурі й детально описаному протоколу експеримент Мілґрема повторили чимало незалежних дослідників із різних країн. Нещодавно було опубліковано порівняльний аналіз із восьми повторних експериментів, проведених у США, і дев’яти — у різних країнах Європи, Африки й Азії. У цих окремих дослідженнях рівень підпорядкування учасників із різних країн був порівняно високим. Середній показник покірності в США (61%) майже