ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

Як писав один із оглядачів, цей фільм «висуває ідею, що експеримент Зімбардо, який настільки інтуїтивний, наскільки і науково-методичний у своєму задумі, можливо, був проявом чистого мистецтва... В імітованій в’язниці, тим не менш, естетична складова невдовзі залишається позаду. “Гра” досягає моменту, коли рухається по інерції, повністю затягуючи гравців у свою динаміку, добираючись до їхнього нутра. Охоронці стають більш брутальними й авторитарними. Непокірних — у карцер; усі голови поголені. У цей момент в’язні, замість розглядати це все як надокучливу, але гру, з якою можна примиритися (за 40 доларів у день), сприймають її як глибинно порочну ситуацію та покидають “експеримент” назавжди»[246].

САЙТ СТЕНФОРДСЬКОГО В'ЯЗНИЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ: СИЛА ІНТЕРНЕТУ

Використовуючи архівні дані та 42-сторінкове слайд-шоу, сторінка www. prisonexp.org розповідає історію того, що сталося під час шести доленосних днів нашого експерименту. Сайт містить додаткові документи, питання обговорень, статті, інтерв’ю та багато інших матеріалів для викладачів, студентів і всіх зацікавлених у розширенні своїх знань про експеримент і правки до нього — і все це п’ятьма мовами[247]. Він був запущений у грудні 1999 року з експертною допомогою Скотта Плоу та Майка Лестіка.

Якщо заґуґлите за ключовим словом «експеримент», то, ймовірно, побачите, що Стенфордський в’язничний експеримент — на вершині рейтингу сайтів по всьому світу із 291 мільйоном результатів (станом на серпень 2006 року). Схожим чином у серпні 2006 року за ключовим словом «в’язниця» у Google можна було побачити, що веб-сайт Стенфордського в’язничного експерименту розташовувався на другому місці після Федерального Бюро В’язниць США — із показником у більш ніж 192 мільйони результатів.

За звичайний день www.prisonexp.org переглядають понад 25 000 разів, а загалом переглянуто більш ніж 38 мільйонів разів, відколи сайт запущено. На піку уваги медіа до зловживань у в’язниці Абу-Ґрейб у травні та червні 2004 року веб-трафік сайту Стенфордського в’язничного експерименту (та його батьківського сайту www.socialpsychology.org) перевищив 250 000 переглядів сторінки за день. Такий трафік свідчить не лише про зацікавлення широких кіл у психологічних дослідженнях, а й про потребу багатьох зрозуміти, як працює ув’язнення або, якщо більш загально, як працюють влада й утиски. Ці дані також відображають легендарний статус, якого набув цей експеримент у багатьох країнах світу.

Один яскравий і дуже особистий вплив відвідування сайту Стенфордського в’язничного експерименту описано в листі дев’ятнадцятирічного студента психології, який пише про те, яким цінним для нього було ознайомлення з експериментом. Він допоміг хлопцеві переусвідомити жахливий досвід військового табору:

Ще на початку перегляду [сайту Стенфордського в’язничного експерименту] я майже плакав. У листопаді 2001 року, ідучи за своєю дитячою мрією, я долучився до Морської піхоти США.

Якщо коротко, то я став жертвою постійних нелегальних фізичних і психологічних знущань. Як показало розслідування, я зазнав сорока не спровокованих мною побиттів. Зрештою, поступово в мене розвинулися суїцидальні настрої, внаслідок чого я отримав звільнення з табору Морської піхоти США.

Я перебував на базі лише три місяці.

Що я хочу зазначити: манера поведінки і виконання обов’язків ваших охоронців та інструкторів військової муштри у моєму таборі — просто неймовірно схожі. Я був вражений паралелями, порівнюючи ваших охоронців і одного окремого інструктора, якого маю на думці. Зі мною поводилися так само, а іноді навіть гірше.

Одним випадком, який вирізняється серед інших, була спроба зламати солідарність роти. Мене примусили сидіти посередині нашого загону (наших житлових приміщень) і кричати іншим солдатам: «Якби ви, хлопці, швидше рухалися, ми б не робили це годинами», звертаючись до кожного мого товариша, який тримав важку тумбочку над головою. Ця ситуація була дуже схожа на слова «819-й вчинив погано». Після цього випадку та після того, як я вже відбув удома декілька місяців, усе, про що я міг думати, було повернутися туди й показати іншим солдатам: хай як інструктор не доводив би роті, що я поганий солдат, я таким не був. [Як хотів зробити і наш в’язень 819.] Інші ситуації також спадають мені на гадку: віджимання від підлоги як покарання, поголені голови, втрата ідентичності, окрім хіба що звертань до мене як «солдата такого-то», що повторюється у вашому дослідженні.

Суть цього всього в тому, що хоча ваш дослід відбувся 31 рік тому, а прочитавши про нього зараз, я дійшов розуміння, якого не міг мати раніше, навіть після терапії та психологічних консультацій. Те, що ви продемонстрували, справді дало мені прозріння у чомусь, із чим я мав справу впродовж року. Хоча це не виправдання їхньої поведінки, я тепер розумію раціональне підґрунтя дій інструктора як садистських і спричинених жагою влади.

Коротше, дякую вам, докторе Зімбардо.

Повний та ілюстрований опис тренування морського піхотинця можна знайти у книжці «Морська машина» Уїльяма Маре[248].

Є сенс припустити, що в цьому маленькому експерименті щось є. Щось, що має стійку цінність не лише для дослідників соціуму, а й для загальної аудиторії. Я тепер вірю, що є щось особливе у драматичній трансформації людської натури. Не містично-химерне, як перетворення доктора Джекілла на злого містера Гайда, а радше система соціальних норм, влади й ситуації. Мої колеги та я дуже щасливі з того, що змогли «прокласти шлях психології в публічну свідомість» у інформативний, цікавий і розважальний спосіб, який дає можливість усім нам зрозуміти щось із такої засадничої та хвилюючої царини, як людська натура.

Тепер настав час розширити емпіричне підґрунтя за межі нашого екс перименту. У наступних розділах ми розглянемо різноманітні досліджен ня із багатьох джерел, які повніше поінформують про те, як різні ситуації грають роль у перетворенні хороших людей на лиходіїв.

РОЗДІЛ 12

Дослідження суспільної динаміки: влада, конформізм і підпорядкування

Я переконаний, що в усіх людей у певні періоди життя, а в багатьох навіть упродовж всього життя — від народження до пізньої старості, одним із найважливіших рушійних елементів є бажання бути всередині свого кола і жах опинитися поза ним... Серед усіх пристрастей саме прагненню перебувати у внутрішньому колі найкраще вдається ще не таку вже й погану людину схилити до дуже поганих речей.

К. С. Льюїс, «Внутрішнє коло» (1944)[249]

Мотиви й потреби зазвичай нам допомагають, але можуть звести нас на манівці, особливо коли їх породжують, підсилюють або ними маніпулюють ситуативні чинники, силу яких ми не усвідомлюємо. Саме тому зло проникає усюди. Воно спокушає зробити лише маленьке