ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо
З іншого боку, декілька критиків звертали увагу на зловживання Пентагону з програми SERE у військах форту Бреґґ (штат Північна Кароліна). Фахівці наполягають, що високопосадовці «перемкнули вимикач» від зосередження на способах посилення опору американських солдатів до розробки ефективних технік допиту задля використання проти «вояків ворога» та інших нібито ворогів Америки. Згідно з декількома свідченнями, ці техніки перекочували з військових програм SERE до в’язниці Ґуантанамо, також відомої як «Ґітмо».
Американський професора права, М. Ґреґ Блош, і британський адвокат і пошуковець у царині біоетики, Джонатан Г. Маркс, засудили використання цих засобів допиту, що вони почасти розроблялися поведінковими психологами і лікарями. Вони наполягають, що, «перенісши тактику SERE у Ґуантанамо, Пентагон відкрив скриньку Пандори для потенційних зловживань... Схвалення Пентагоном і цивільними лідерами такого перенесення є подальшим свідченням того, що зловживання, рівносильне тортурі, було національною політикою, а не лише продуктом діяльності найманців-шахраїв»[238]. Слідча репортер Джейн Майєр у своєму есе «Експеримент» у журналі New Yorker висловила подібні підозри[239]. Я повернуся до питання зловживання Пентагоном результатами Стенфордського в’язничного експерименту в Розділі 15.
Тактика, розроблена програмами SERE, була частиною протоколу тренування захисту військового складу у випадку захоплення ворогом; проте після терористичних атак 11 вересня 2001 року її було модифіковано, щоб бути частиною наступальних тактик для отримання інформації від військових або цивільних, яких вважали за ворогів. Їхньою метою було змусити підозрюваних почуватися слабкими, поступливими і схильними до співпраці, викриваючи потрібну інформацію. Ці техніки було розроблено за допомоги науковців-консультантів з поведінкової психології та вдосконалено у польових умовах шляхом проб і помилок на тренуваннях SERE у форті Бреґґ у Північній Кароліні та інших військових установах. Загалом ці тактики мінімізували використання фізичних тортур, натомість замінюючи їх психологічними «м’якими тортурами». П’ять з основних тактик у програмі SERE для перетворення затриманих чи інших під допитом на схильних «злити» інформацію та зізнатися такі:
• сексуальні образи та приниження;
• присоромлювання на основі релігійних поглядів і культурних практик;
• депривація сну;
• сенсорна депривація або навпаки — сенсорне перенавантаження;
• фізичні муки для досягнення психологічної переваги через страх і тривогу — такі, як симуляція топлення або гіпотермія (піддавання дуже низьким температурам).
Ми бачимо, що ці тактики були записані в нотатках як секретаря Рамсфелда для використання у Ґуантанамо, так і генерала Санчеса в Абу-Ґрейб і впроваджені у цих та інших в’язницях. Також є задокументовані свідчення, що команда слідчих та інших військових службовців з Ґуантанамо відвідувала тренувальні програми SERE у форті Бреґґ у серпні 2002 р. Оскільки ця інформація засекречена, то й ці заяви, звісно ж, — лише резонні припущення, які ґрунтуються на рапортах від різних поінформованих джерел.
Чи можливо, що головний месидж Стенфордського в’язничного експерименту щодо ситуативної влади було використано Пентагоном і у військових тренувальних програмах, пов’язаних з тортурами? Я не хотів би так думати. Та хай там як, одна з недавно висловлених критичних зауваг доволі впевнено про це свідчить:
Схоже, що це був експеримент, який передвістив тортури в Іраку... Створено ситуацію, ускладнену недонабором персоналу, небезпекою й відсутністю зовнішнього контролю, а охоронців злегка (без конкретних вказівок здійснювати тортури) заохочувано до катування. Цю ситуацію і ці тортури тепер можна впізнати у багатьох американських в’язницях в Іраку... Перевага, яку американська адміністрація отримує із ситуації, подібної до Стенфордського експерименту, у тому, що вона дає змогу відмовлятися від своїх дій — немає наказів катувати, але можна вибудувати ситуацію так, щоб вона призвела до тортур[240].
Автори цих висновків надалі зазначають, що це навіть більше, ніж припущення, бо Стенфордський в’язничний експеримент окремо винесено у звіті Комітету Шлезінґера, який розслідував зловживання в Абу-Ґрейб. Вони наполягають, що «публікація інформації про експеримент в офіційних документах і прив’язки його до ситуації у військових в’язницях США вказують на низку порушень і відповідальність адміністрації за провальні політики». Ключовий зв’язок зі Стенфордським в’язничним експериментом у звіті Шлезінґера полягає в тому, як він висвітлив масштаб патологій у ситуації, створеній у нашій експериментальній в’язниці:
Негативні, антисоціальні реакції, які спостерігалися, були не продуктом середовища, створеного поєднанням декількох девіантних особистостей, а результатом, по суті, патологічної ситуації, яка могла викривити і скерувати у девіантному напрямку поведінку властиво нормальних осіб. Анормальність тут полягає у психологічній природі самої ситуації, а не тих, хто був у ній»[241].
СТЕНФОРДСЬКИЙ В'ЯЗНИЧНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ У ПОПУЛЯРНІЙ КУЛЬТУРІ
Трьома прикладами того, як наш експеримент залишив вежу зі слонової кістки нашого академічного світу й увійшов у сфери музики, театру і мистецтва, завдячуємо рок-гурту, німецькому фільму та доробку польського митця, чия «мистецька форма» була представлена на бієнале у Венеції 2005 року. Stanford Prison Experiment («Стенфордський в’язничний експеримент» без артикля) — назва рок-групи з Лос-Анджелеса (чия насичена музика — це «злиття панку і шуму»), яку, згідно з висловлюванням лідера групи, він запозичив з нашого експерименту, коли навчався в Університеті Каліфорнії[242]. «Експеримент» — це німецький фільм на основі Стенфордського в’язничного експерименту, який вийшов у світовий прокат. Цю назву — Das Experiment — запропоновано під впливом Стенфордського в’язничного експерименту: вона легітимізує та виводить у реальний світ цю «фантазію», як назвав її сценарист фільму. Фільм навмисно вводить глядачів в оману щодо того, як відбувався наш експеримент, нібито учасників позбавили волі лише для сенсаційності. Але врешті-решт він став вульгарною демонстрацією сексизму, необгрунтованої сексуальності та насилля без жодної художньої цінності.
Хоча деякі глядачі вважали фільм захопливим, він отримав нищівні рецензії, як, наприклад, від ось цих двох добре відомих британських кінокритиків. Оглядач The Observer підсумував, що «Експеримент» — це «неправдоподібний, неоригінальний трилер, який позиціонує себе як притча про національну (хоч, можливо, й універсальну) схильність до авторитарного фашизму»[243]. Гаршер, оглядач The Guardian, написав: «Будь-яка серія “Великого Брата” містить більше інсайтів, ніж цей простацький і тупуватий нонсенс»[244]. Американський кінокритик Роджер Еберт виокремив один цінний урок із цього фільму, який можна застосувати і до Стенфордського в’язничного експерименту: «Можливо, уніформи перетворюють нас на зграї, керовані альфа-самцями. Тільки деякі можуть цьому опиратись»[245].
Польський митець, Артур Змієвський, створив сорокахвилинний фільм «Репетиція», який висвітлює сім днів, що їх найняті добровольці провели у цій псевдов’язниці. Фільм демонструвався щогодини
