Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська
— Отже, я намагатимусь поставити такі запитання, на які ти відповісти зможеш, — раптом лунає голос Аріда, змушуючи нас обох здригнутися від несподіванки.
Ну, гаразд я, а Ааму його наближення як не засікла? Очевидно, вона сама теж цим питанням переймається. Он як ошелешено дивиться на куарда, що саме наближається до нас.
У руках він тримає випатрану тушку, судячи з усього, ще одного зайця і кілька зрізаних рівних гілок, уже очищених від листя.
− Ти казав, що вигадав спосіб, як нам прискоритися. Це пов'язано з вміннями Ааму? – цікавлюся я, спостерігаючи, як чоловік починає обробляти свою здобич.
− Так, Васю, − схвально хмикає Арід. – Вночі, коли наша юна супутниця знімала з вас обох свої екрани, у мене виникла одна теорія. На відміну від мене, Ааму, створюючи екран, енергію не нагнітає, а навпаки, повністю зупиняє всі коливання навіть найдрібніших частинок, тим самим зупиняючи взаємодію між ними. Якщо я зрозумію, як вона це робить, то можливо разом ми зможемо стабілізувати енергетичні коливання простору достатньою мірою, щоб я міг відкрити безпечний для тебе перехід навіть звідси.
Говорячи це, він кидає уважний погляд на притихлу дівчинку.
− Ааму, ти ж покажеш? − запитливо дивлюся я на неї. І додаю для дуже вагомої мотивації: – Щоб ми могли швидше потрапити до Занагара.
− Добре. Покажу, − киває вона нарешті з незворушним виглядом. – Можна на тобі, Васю?
– На Васі це звісно добре, – хмикає Арід, заточуючи нові дерев'яні шампури. – Збоку мені це побачити вкрай цікаво. Але якщо ми вже з'ясували, що складнощі для тебе полягають саме в тому, щоб пояснити свої дії, то я б попросив тебе повторити це потім і на мені. Так я зможу зрозуміти, що ти робиш, із набагато більшою ймовірністю.
І ось тут уже Ааму випадає в осад. Здіймає на нього здивований погляд, та так і завмирає, недовірливо витріщаючись.
− Із цим є якісь труднощі? – зводить брови куард, підводячи на неї очі.
− Ну… я не знаю. Ти чоловік. Мені ніколи не доводилося працювати із чоловічою енергією, – невпевнено тягне дівчинка. – І… ти Васін.
Тепер настає черга Аріда здивовано завмерти, розглядаючи свою співрозмовницю.
– А ви можете працювати лише з енергією своїх пов'язаних? − уточнює він.
– Ні. Можна ще з чоловіками своєї сім'ї… а чужих просто не можна чіпати… було. Мені обіймати тебе доведеться, − вона безпорадно повертається до мене, мовби вимагаючи, щоб я їй зараз це все заборонила. Наче я хоч якось розуміюся на цьому.
І тут мене наздоганяє раптова і не зовсім своєчасна думка, що Ааму та її одноплемінниці цілком можуть виявитися тими самими ідеальними парами для сильних куардів. І я для Аріда більше не буду настільки цінною.
Адже навіщо йому земна фуента, яка нічого не тямить у всіх цих їхніх енергетичних матеріях, якщо є сильні жінки його раси, здатні не тільки зрозуміти, а й стати з ним пліч-о-пліч? Адже можливо, існують й інші такі ж поселення в аномальних зонах, де мешкають вільні куарди, які з радістю погодяться мати чоловіків.
І ще з'являється думка, що ось прямо зараз Арід цілком може зрозуміти, що йому більше не потрібна я. Може йому взагалі Ааму згодом сподобається? Так, вона зараз маленька. Але що таке для довгоживучого куарда почекати кілька років, поки подорослішає та, що ідеально йому підійде?
І я не маю жодного права відчувати себе настільки… погано від однієї думки, що в нього буде інша. Що з іншою він пов'яже свої канали назавжди. Адже я сама всіма силами від цього відмовлялася.
− Ну от, ти сама і підказала вихід, − вривається в мої думки голос Аріда, і до мене тільки тепер доходить, що я вже якийсь час похмуро витріщаюся в одну точку. Це він кому каже? Мені?
І чого це Ааму дивиться на мене з таким острахом?
− Якщо тобі простіше працювати з енергією своїх родичів, Ааму, то я не проти таким для тебе стати, − закінчує свою думку Арід, змушуючи мене відчути справжнісіньке полегшення. Не мені, здається.
– Ти… ти зараз не жартуєш? – ошелешено видихає дівчинка.
А я не можу не впіймати себе на ірраціональній і дурній підсвідомій радості. Адже з родичками не одружуються? Чи енергетична спорідненість не береться до уваги?
− Ні, Ааму. Я цілком серйозно, − дивлячись їй у вічі, спокійно вимовляє Арід. − Як був серйозний і тоді, коли пропонував тобі свою опіку. Як твій опікун, я зможу повною мірою подбати про твій добробут. І давати тобі енергію, таку необхідну в твоєму віці. Згодна?
– А натомість я буду змушена тебе слухатися? – руда лисиця з розумінням кривиться.
− Звісно, − в очах куарда вже відверто танцюють смішинки. − То що?
Ааму кидає на мене уважний погляд, явно намагаючись зрозуміти моє ставлення до всього цього. Я ж у відповідь посилаю їй підбадьорливу усмішку, розуміючи, що для неї це дійсно важливо і потрібно. Що з таким опікуном, як Арід, у Занагарі вона точно не пропаде. А я всім серцем бажаю, щоб у неї було все добре.
− Гаразд, я згодна, − зрештою киває дівчинка, досі дивлячись чомусь на мене.
Треба бути обережною зі своїми власними поривами. На які не маю жодного права. Якщо я не його, то й мені його своїм вважати не можна. Може, вже сьогодні ми будемо в Занагарі. Може вже зовсім скоро я побачусь із сестрою. Адже він мені саме це обіцяв. І, напевно… все між нами зміниться… можливо навіть скінчиться. Адже в мене з'явиться можливість повернутися додому… Хіба не цього я хотіла? Хіба не цього?..
– Я радий, Ааму, – Арід задоволено киває. А потім підіймає погляд на мене, спокійний, такий складний для читання, але я чомусь точно знаю, що він злиться. − Я пам'ятаю нашу угоду, Васю. І як тільки зможу побудувати портал у Занагар, насамперед доставлю тебе в даріат Шаєра, яким править пов'язаний твоєї сестри. А зараз нумо снідати. І ми з Ааму займемося справою.
Він знімає з вогнища казанок, щоб розташувати над прогорілим розжареним вугіллям м'ясо. Мені не залишається нічого іншого крім як приєднатися до Ааму, яка починає розливати щось середнє між кашею і рагу по металевих мисках, вже приготовлених нею заздалегідь.