Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська
– Що ще раз доводить, що своєму пов'язаному треба вірити, – хмикає чоловік, що стоїть поруч із нею, привертаючи нашу з Солей увагу.
− Я й вірю, але це зовсім інше, − зніяковіло зітхає моя сестра, зустрівшись з ним поглядом. Усміхається щасливо, знову стискає мене міцно в обіймах, а потім відступає і стає поруч зі мною, тримаючи за руку. − Рок, познайомся, це моя сестра Василина. Вася, а це мій коханий чоловік, або, як в Ільмондарі заведено говорити, мій пов'язаний, адамір Рокадо Шаєра, – представляє нас одне одному сестра.
Коханий? Про те, що кохає свого чоловіка, Соля у листі не писала. І... Це ж добре... Просто чудово. Я рада за сестру. Чесно. За умови, якщо він теж її кохає.
Щоправда, мені дуже незвично бачити її такою. Мені взагалі все, що відбувається, незвично настільки, що здається сном. Надто вже раптово. Я не встигла усвідомити навіть, що дійсно побачу сестру.
Мене не покидає відчуття, що я зараз, можливо, знову прокинуся біля вогнища, і виявиться, що ні до якого Занагару ми ще не дісталися. І нам ще два дні треба тягтися до краю аномальної зони.
Я так довго чекала цієї зустрічі, що зараз мені несподівано складно повірити, переварити, усвідомити, що ось вона, моя сестра, переді мною, що вона вже заміжня цілий місяць, що в неї тут своє життя почалося без мене. Що моя Соля вже не лише моя. У неї чоловік є… коханий.
І я в повному здивуванні спостерігаю, як вона, наче магнітом притягнута, робить крок до нього назад, щоб ухопитися за владно простягнуту руку і вже за секунду опинитися в обіймах цього свого... пов'язаного.
− Це Рок врятував нас з малюком, коли я потрапила в цей світ, − Соля, притискаючись до свого чоловіка, дбайливим жестом обхоплює долонями свій живіт, прихований фалдами розкльошеного пальта, і на її долоні якось звично лягає велика чоловіча.
− Радий знайомству, Василино, − на мене спрямовується уважний, пильний погляд абсолютно чорних і страшних очей.
Та й увесь цей чоловік, смаглявий, чорнявий, на вигляд дуже суворий, грізний, небезпечний навіть, справляє вельми... сильне враження. Моторошне, якщо вже на чистоту. Я вже мовчу про його важку й владну енергетику, що пробирає до дрижаків, і яка не поступається, здається, навіть Арідовій. Але тут мені складно судити, бо до свого куарда я вже встигла істотно звикнути. А Соля от тулиться до свого і виглядає цілком задоволеною.
− І я рада... адаміре Шаєра, − намагаючись виглядати якомога спокійніше, відповідаю я йому таким же уважним поглядом, отримавши нарешті можливість добре роздивитися того, з ким на все життя пов'язала себе моя сестра.
− Року, перепрошую за таке грубе вторгнення у твій будинок, − лунає над моєю головою, на талію раптом по-власницьки лягає чоловіча долоня, і через мить я опиняюся притиснута до великого і чомусь дуже напруженого тіла Аріда. – У нас трапились непередбачені обставини. І, як бачиш, мої супутниці одягнені надто легко для Занагарського клімату.
Це так, контраст разючий. Поруч із Солею, на пальті якої навіть сніг помітний, я почуваюся досить дивно у своїй червоній сукні з чужого плеча і запорошених кедах на босу ногу. Варто про це подумати, мені навіть холодно одразу стає, і я морщуся від неприємного ознобу.
І тут же Арід притискає мене ще ближче, зігріваючи своїм теплом, ще й за плечі обіймає другою рукою. І все це під недовірливим і трохи здивованим поглядом Солі. Так, мені теж є до кого пригорнутися, принаймні в цю мить.
− Нічого страшного, Аріде, − смикає куточком губ в усмішці Рокадо. – Для таких екстрених випадків у тебе і є цей доступ. Чи не розкажеш, хто друга твоя супутниця?
Ааму. От чорт, я на радощах від зустрічі з Солею, зовсім забула про нашу з Арідом підопічну. Вивернувшись із рук мого куарда, знаходжу поглядом дівчинку, яка так і залишилася посеред вестибюля поруч із витягнутим в струнку дворецьким.
Наша юна амазонка ретельно вдає, що розглядає навколишній інтер'єр, картини на стінах, натертий до блиску паркет під ногами, і ніби зовсім не прислухається до нашої розмови. Але, крадькома кидаючи в наш бік черговий погляд, вона помічає, що тепер усі дивляться на неї, і одразу ж насторожено завмирає.
– Ааму, підійди до нас, будь ласка, – кличе її Арід, випереджаючи мене. − Рок, Міє, знайомтеся, це наша з Васею підопічна, Ааму.
− Підопічна? – здивовано здіймає брову Солін чоловік.
− Ваша з Васею? – одночасно з ним ошелешено перепитує моя сестра.
− Так, − незворушно підтверджує мій куард, спостерігаючи, як несміливо наближається до нас дівчинка, поглядаючи з побоюванням на Рока, і з якоюсь ревнивою цікавістю на Солю.
Щоб підтримати малу, повністю вибиту з особистої зони некомфорту, я хапаю її за руку і притягаю до себе, як тільки бідолашна опиняється поруч. Уявляю, наскільки вона зараз шокована. Навряд чи їй колись доводилося бувати в замку.
− Ааму дуже допомогла нам з Арідом в одній небезпечній ситуації, − пояснюю я з усмішкою, обійнявши притихлу руду за плечі. Збоку ми, напевно, виглядаємо дивно. Адже Арід мене так і не відпустив. – Так вийшло, що між нами утворився енергетичний зв'язок, родинний. Тому, Солю, у нас з тобою тепер є молодша сестричка. Прошу любити та шанувати.
− Це несподівано. Але я рада нашому знайомству, Ааму, − з розгубленою посмішкою звертається моя старша сестра до застиглої поряд зі мною дівчинки. – Сподіваюся, у нас скоро з'явиться можливість познайомитися краще одна з одною.
− Дякую. Якщо захочеш, – посмішку у відповідь Ааму зображує без особливого ентузіазму, явно почуваючи себе не у своїй тарілці.
У чомусь я її розумію. Сама теж зараз дуже дивно почуваюся. Незручно і ніяково.
– Що за небезпечна ситуація? − хмуриться сестра і підіймає стривожений погляд на Аріда. − Рок сказав мені, що ви нарешті довідалися, де шукати Васю і вирушили за нею. Але це було понад тиждень тому. Щось трапилося, так?
І тут я помічаю, як очі Рока, звернені на Аріда, застережно звужуються, і згадую про те, що вони не стали говорити вагітній Солі про моє рабство. Вона ж і так хвилювалася про мене весь цей час, а якби знала, куди я потрапила, взагалі б божеволіла.