Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська
Під час сніданку розмова зовсім не клеїться. Арід задумливо хмуриться, розмірковуючи про щось своє, періодично кидаючи на мене пильні погляди, наче якесь складне завдання вирішує. Можливо, думає, як зі мною бути далі. Ааму явно вивчає нас обох, і з насолодою уминає за обидві щоки свою порцію, явно демонструючи, наскільки голодна.
Я ж зосереджуюсь на тому, щоб не обпектися, обережно черпаючи ложкою, незвичайної форми, ароматну юшку, що виявилася дуже смачною. І щосили намагаюся не думати про те, що буде у Занагарі. От дістанемося туди, тоді й вирішу, як далі бути.
Я сама зголошуюся помити посуд і зібрати наші речі, аргументувавши це тим, що мої супутники мають набагато важливішу справу. Ніхто зі мною не намагається сперечатися. Тільки Арід повідомляє, що робитиму я це після того, як Ааму відновить мені екран. У мене теж заперечень не виникає. Зрозуміло, що це для справи потрібно.
Ну а далі ми з рудою знову стоїмо, обіймаючись, але цього разу під зосередженим допитливим поглядом Аріда. І знову я відчуваю дивовижне єднання з Ааму, знову із задоволенням ділюся з нею своїм теплом та енергією, відчуваючи, що це їй справді дуже потрібно.
А коли вона від мене відсторонюється, і я розплющую очі, то натикаюся на пронизливий, пробираючий до глибини душі погляд Аріда, що стоїть поруч.
− Підійди до мене, Васю, − велить він м'яко.
Вирішивши, що він хоче вивчити поставлений Ааму екран, я без заперечень роблю крок до куарда. Але одразу опиняюся в його руках, притиснута до величезного тіла.
– Здається, я не помилився. І Ааму дійсно може допомогти стабілізувати перехід. Мені залишилося розібратися в деталях та прорахувати, як оптимальніше поєднати наші зусилля. Не відходь далеко і будь готова до того, що я покличу, − повідомляє він мені, схиляючись до самого обличчя.
І чому я, крім радості, відчуваю такий виразний, майже болючий смуток?
− Маленька, я готовий дати тобі деякий час на роздуми й самостійне ухвалення рішення. Але потім… – голос Аріда стає хрипким, а тон багатозначним. Таким багатообіцяючим.
– Що? – здіймаю я брови.
− Потім вирішу я, − твердо повідомляє він і залишає на моїх губах короткий поцілунок. Після чого відпускає.
І от гадай тепер, що він хотів цим сказати. Те, про що я думаю, чи не те. Запитувати зараз явно не на часі. Як і сперечатися.
Мотнувши головою, я йду до вогнища і немитого казанка, краєм ока помічаючи, як поки що мій куард підходить до Ааму, що вже нерішуче топчеться осторонь.
Покидавши в казанок решту посуду, не обертаючись, прямую до річки. І лише влаштувавшись на березі, визнаю перед собою зовсім дикий факт, що я ревную. І це безглуздо. Страшенно безглуздо. Бо ревную я навіть не до когось конкретного, а до майбутнього, яке мій мозок намалював чоловікові, якого я мала необережність… що? Покохати? А чи не надто гучно це, Васю? Чи не зарано робити такі висновки?
Роздратовано плюхнувши казанок у воду і беручись віддирати його піском, я зло стискаю губи.
Що ти про нього знаєш, Васю, щоб відмовитися заради нього від усього? Що ти знаєш про його життя? Про його сім'ю? Як він бачить наше спільне майбутнє? Адже ти нічого про не знаєш про цього чоловіка! Нічого! Крім того, що він страшно сильний, наділений величезною владою, і є другом Соліного чоловіка, якого я в очі навіть ніколи не бачила.
Але… я знаю, що ніколи мені не було так добре, як у ці дні. Ніколи я не відчувала нічого подібного. Нікого так не хотіла тілом та душею. І я… звідкись точно знаю, що ніколи й не відчую таке ні до кого. Хіба такі, як він, ще десь існують? Тож може... може варто не бути боягузкою і спробувати дізнатися. Я не боялася боротися за нього з амазонками, то чому ж боюся якихось невідомих обставин?
Що ж, одне рішення я можу ухвалити вже тут, не чекаючи повернення до Занагара. Я поговорю з ним. Відверто. Просто озвучу свої сумніви. І дізнаюся, що думає про нас Арід. Після того, як він читав мене, це буде справедливо. Хіба ні?
Кивнувши своїм думкам, я збираю помитий посуд і вирушаю назад. Чекати, коли мої супутники відкриють нарешті портал у Занагар.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно