Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська
– Якщо тобі потрібно ще, то не перестану, – зітхаю, змиряючись з роллю енергодонора. − А ти можеш не ховати свою енергію від Аріда? Хоча б зараз. Я хочу переконатися, що з тобою все гаразд після спілкування з Веноною.
− Можу, − хмуриться дівчисько. − А ти обіцяєш, що твій Арід мені нічого не зробить?
− Вибач, але давати обіцянки за когось іншого я вважаю нерозсудливим. Він мені не належить. Так що всі переговори веди з Арідом сама, − пирхаю я і повертаю голову до куарда, що вже відверто потішається, слухаючи нас. − От дивись, він зовсім не страшний.
Тут я, звісно, перегнула. Про що мені відразу й повідомляють:
− Ага, я бачила, що цей нестрашний з а-кіарою зробив, − округляє очі руда.
– Якщо я такий страшний, то чому ж ти за нами пішла? − хмикає Арід, з цікавістю розглядаючи дівчинку.
− Мені не можна було залишатися. Те, що я самовільно привела когось чужого до поселення… це злочин за нашими законами. А-Кіара мертва. Мені не пробачать і не забудуть, – тихо зізнається Ааму. − Я все одно вирішила йти. Тому й допомогла тобі. Якщо ви не візьмете мене… я піду сама кудись. − Вона заплющується, ховаючи свою беззахисність. – Але я хотіла б з вами. Будь ласка.
Арід так довго мовчить, що якби я вже не знала про його згоду, зараз, мабуть, подумала б, що він хоче відмовити. Дівчинка ж зовсім не витримує невідомості, розплющивши блискучі від непролитих сліз очі й дивлячись на нього з відвертим благанням.
− Добре, Ааму, − нарешті вимовляє Арід. − Я згоден взяти тебе з нами. І надам тобі свою опіку в Занагарі. Але ти знімеш енергетичні екрани і з себе, і з Васі. А вранці вирішимо, чи їх треба повертати.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно