Мій коханий ворог - Alek Sandra
- Антон... - перебила їх Віола.
- Матусю, це так круто, мій тато - супергерой! - його сонячна усмішка засліпила всю палату.
- Супергерой? - Віола здивовано глянула на Антона.
- Так, ти б це бачила. Він справжній супергерой і так круто розкидав тих поганих дядьків.
- Так, мабуть і справді супергерой. - вона глянула на Антона і підморгнула.
***
Дні тягнулись невимовно довго. Нарешті сьогодні виписували Антона з лікарні, Святослав з нетерпінням цього чекав. Нарешті у нього є тато і тепер вони житимуть разом.
Антон з Віолою домовилися, що він переїде з готелю до неї. Він й так прожив в тому готелі 2,5 міс. Зараз йому було потрібно більше відпочивати і поправлятися. При ударі він пошкодив і так травмовану колись ногу, йому було важко пересуватися з гіпсом, тому він ходив на костилях. Лікар сказав, що йому доведеться 6 міс не знімати гіпс, щоб кістки нормально зрослися і не потрібно було повторно робити операцію. Аналізи показали хороші результати і струс мозку був не серйозним, але йому наклали три шви на чоло, після яких залишиться шрам.
Віола допомогла піднятися йому по сходах і вони ввійшли в її дім, де їх чекав сюрприз. Анфіса і Олег, підготували вечірку в честь його виписки, також запросили Тимофія і батьків Віоли. А Святослав просто був невимовно щасливий, він підбіг до Антона ледь не збивши його з ніг:
- Тату, тату! Нарешті ти вдома, я так чекав тебе.
- Святік, обережніше! Твій тато ще не вилікувався остаточно, йому потрібен спокій. - з вуст Віоли це прозвучало незвично. Адже, вона звикла чути від Святослава лише "матусю", а тепер у нього з'явився тато. Але, її син був щасливим і це головне.
- Нічого! Так, синку, тепер я буду з тобою! - він незграбно нахилився до малого і ніжно погладив його по голові. Він наче пробував на смак слово "син", дорослий син.
- Радий тебе бачити! - Тимофій потис руку Антону і поплескав його по плечу. Потім це зробив Олег і батько Віоли. Наступною була Ольга:
- Якщо ти знову образиш мою дочку чи внука, я не пробачу тобі цього! - попередила його на вухо мати Віоли, так щоб інші не почули, а вголос додала: - Я теж рада тебе бачити! - вона обняла його і через силу посміхнулася.
- Ну що ж, досить цих телячих ніжностей, ходімо за стіл. Ми з малючком зголодніли! - Анфіса поцілувала в щічку брата і погладила свій округлий животик. Вагітність однозначно їй пасувала.
- Так... - усміхнувся Антон.
***
Скільки потрібно для щастя? Чудовий день в сімейному колі. Здавалося б такі прості речі, але мабуть кожен про це мріє. Та найщасливішим був Святослав, не зважаючи на те, що він встиг пережити в своєму житті.
Причетні до викрадення зараз знаходилися під слідством. Скоро мав відбутися суд. Вони зізналися, що організатором викрадення була Єлизавета. Всі докази вказували на те, що вона напряму була зв'язана з справою 7-ми річної давнини. Також Антон згадав деякі деталі, які долучили до справи. А таємничий свідок, який перебув закордоном погодився свідчити в суді. Тепер все лишалось за меншим, довести вину Єлизавети, але на них чекала довга і запекла боротьба у суді.
Тимофій попросив вибачення в Віоли, але вона ще не була готова пробачити йому. Їй потрібен був час.
Батьки Віоли були не дуже задоволені, що їх дочка знову разом із Антоном. Адже, через нього вона стільки страждала. Але, вони вирішили дати йому ще один шанс. Все, заради Святослава.
Ввечорі Віола увійшла в кімнату Антона, щоб забрати Святослава спати. Він ні на хвилину не хотів відходити від Антона і весь вільний час проводив з ним. Віола аж почала ревнувати:
- Синку, вже пізно. Тобі час спатки! - ніжним голосом промовила вона до сина.
- Але, я поки не хочу! Я хочу ще пограти з татом. - ображено надув губки Святослав.
- Саятік, Аня чекає на тебе, щоб почитати казку. Їй теж потрібно відпочити. - трохи суворішим тоном додала Віола.
- Я не хочу, не хочу, не хочу! - він розплакався, як капризний малюк.
- Святослав, потрібно слухатися маму. Я обов'язково пограюся з тобою завтра. А коли мій гіпс знімуть, я навчу тебе грати у футбол. Ми ж домовилися! Пам'ятаєш? - батьківським тоном сказав Антон.
- Обіцяєш? - він своїми маленькими кулачками витер сльози.
- Обіцяю! - твердо заявив Антон.
- Добре, тоді я піду! - він ображено вийшов із кімнати.
- Я теж мабуть піду. На добраніч! - Віола теж збиралася піти, але він схопив її за руку.
- Залишся... - попросив він її.
- Антон...
- Я хотів з тобою поговорити!
- Поговорити? - вона знову сіла на край його ліжка: - Про що?
- Віоло, я все обдумав... Я хочу прожити з тобою все життя! Я хочу виховувати нашого сина та дітей, які в нас в майбутньому народяться! Так, я наробив багато дурниць, але я кохаю тебе і завжди кохатиму тільки тебе! В той день, коли я потрапив у ДТП, я хотів зробити тобі пропозицію і забрати тебе з собою в США! Тому що, я не уявляв свого життя без тебе і зараз не уявляю! Я хочу разом з тобою зістаритися і дочекатися внуків, правнуків... - він нахилився до шуфляди і дістав звідти коробочку з обручкою. Це була та сама обручка:
- Виходь за мене! - і хоч це була не найромантичніше пропозиція у світі, але він говорив щиро.
- Я теж тебе кохаю! - вона поцілувала його і міцно обійняла.
