Мій коханий ворог - Alek Sandra

- Петрович, вона сама до нас прийшла... Може, нам... - заговорив інший чоловік, але Петрович його перебив:

- Закрий пельку, дурню! - він крикнув на нього.

- Як не красиво... - вона цокнула язиком.

- А приходити без запрошення, виховано? - він оглянув її з ніг до голови: - Ти така ціпа, тобі не страшно одній ходити по ночах? - він різко схопив її за зап'ястя і притягнув до себе. На що вона миттєво відреагувала. Вона з шаленою силою наступила йому на ногу, вдарила коліном між його ніг, коли він з криком зігнувся то вона ще додала йому з розвороту ліктем по спині:

- А хто тобі сказав, що я одна? - вона швидко підійняла биту, яка з шумом впала на цемент і вдарила чоловіка по потилиці. Їй було страшно, але водночас з'явилася, якась ейфорія і відчуття адреналіну, емоції переміщалися. Чоловік відключився.

- Стерво! - інший чоловік підбіг до неї і схопив її за шию: - Зараз, я тобі покажу, як треба поводитися з чоловіками! - свою здорову лапу він засунув її під сукню. Вона намагалася пручатися, але він був значно сильніший за свого товариша.

- Зараз же забери від неї руки, покидьку! - Антон крикнув, після чого роздався постріл у повітря. Інші два амбали прибігли на шум.

- Займітся ним! А я займуся цією ціпою! - він перекинув Віолу через плече і поніс до іншого виходу, де стояв позашляховик бандитів.

Почалася серйозна бійка. Святослав був сильно наляканий і плакав, Аня тим часом намагалася перерізати мотузку, що зв'язувала її руки шматком скла.

- Відпусти мене, покидьку! - Віола товкла своїми маленькими кулачками по спині бандита і брикалася. Та йому було байдуже.

- Замовкни! Поки я не перерізав тобі горлянку! Ми просто трошки розважимося. Тобі сподобається!

- Сумніваюся! Ти мені огидний!

- Нічого, кицю, скоро ти розмовлятимеш зі мною по іншому!

***

Тим часом, Аня перерізала мотузку склом і поки чоловіки були зайняті бійкою, розв'язала Святослава:

- Тихо, все буде нормально! - вона обійняла малого. - Зараз ми тихенько вийдемо звідси, але пообіцяй не плакати, добре?! - вона майже пошепки промовила це і витерла брудною долонею його щоку від сліз. Хлопчик стверджувально кивнув головою, не промовляючи жодного слова. Він був дуже розумним малим. Вони тихенько прокралися до стіни, куди не потрапляло світло від багаття і притулились до стіни. Святослав зачепився ногою за балку, яка була сперта на стіну і та з гуркотом впала. В цю мить пролунав постріл і щось важке впало на землю. Аня затулила Святослава собою і закрила йому вуха, щоб той не бачив і не чув, що відбувається. Вони завмерли затамувавши подих. Святослав намагався стримувати сльози. Різко настала тиша, хтось наближався до них. Аня тремтіла від переляку, вона не знала, що буде далі. Тверда рука сперлася на її плече:

- Все нормально, це я! - вона почула знайомий голос і повернула обличчя в його бік.

- Антон Тимофійович, це ви? - він стояв схилившись над нею, з його лоба текла кров, одяг був брудний і порваний, а кулаки збиті.

- Так, це я! - він присів біля них і міцно пригорнув до себе Святослава: - Синку, я такий радий, що з тобою все добре! - він поцілував малого в лоб.

- Та-та...тату? - малий відкрив очі: - Ти мій тато? - він був шокований.

- Так, Святік, я твій тато! - з полегшенням видихнув Антон.

- Тату! - малий радісно крикнув і пригорнувся до Антона ще сильніше. Аня була в ступорі від почутого. Як таке можливо? Він дійсно його батько...

- Синку, я тебе люблю! Десь далеко почувся звук поліцейської сирени, яка наближалася. Цей звук повернув Антона до реальності:

- Віола! Чорт забирай! - йому було потрібно негайно її знайти. - Аня, ось ключі від машини, вона припаркована на узбіччі дороги. - він швидко віддав ключі від машини Сан Санича Ані. - Забирай Святослава і йдіть туди, поліція вже їде! А я маю врятувати Віолу! Поспішайте, поки ці покидьки не прийшли до тями! - одного з них, він підстрелив.

- Добре! - Аня кивнула головою. - Святославе, ходімо. Тато має знайти твою маму! - Аня взяла його на руки.

- Тату, тату. Я хочу до тата! - знову засмутився малий.

- Синку, ми з мамою скоро повернемося! Йди з Анею!

- Ти обіцяєш, що повернешся?

- Так, синку, я повернуся і більше ніколи й нікуди не зникну, обіцяю! - вони закріпили обіцянку печаткою на пальцях. Після чого Антон поцілував сина і направився рятувати Віолу.

Кримезний чоловік відкрив задні двері авто і закинув туди Віолу:

- Краще тобі не пручатися, якщо не хочеш, щоб тобі було боляче, кицюнька! - він завязував Віолі руки мотузкою, яка валялася в авто. Вона пручалася:

- Ти покидьок! Негідник! Відпусти мене!

- Оце вже, ні! - він дістав з кишені розкладного ножа і приклав їй до шиї: - Я сказав, мовчати, стерво! - Віола здригнулася від переляку:

- Навіщо ти це робиш? Це не правильно! - вона старалася якось змінити тему. Адже, навіть не уявляла, що коїться в нього в голові.

- Бо мені це подобається! - він провів своєю рукою по її нозі.

- А мені це не подобається! - Антон стояв навпроти авто з битою.

- Ти ще не здох? Зараз ми це виправимо! - він закрив задні двері авто, де лежала зв'язана Віола.

- Спробуй! - він кинувся на нього з битою.

Бандит різко повернувся і бита вдарилася об багажник, Антон промазав. Він замахнувся на Антона ножем і прорізав йому і так подерту сорочку. Поліцейські сирени наближалися, викрадачу треба було забиратися звідти. Він вибив биту з рук Антона ногою і їхня сутичка переросла в кулачний бій. Бандит вдарив Антона в обличчя, той втратив рівновагу і впав на землю. Викрадач швидко заскочив в авто і завів мотор. Антон піднявся і став навпроти лобового скла, намагаючись зупинити авто бандита. Той натис газ, Віола різко піднялася і накинула мотузку водію на шию, він втратив рівновагу і вивернув руль. Бампер авто вдарив Антона при різкому повороті і той відлетів на кілька метрів.

З усіх боків ввімкнули світло поліцейські машини, які оточили будівлю і голос в рупорі промовив: