Вибач та зрозумій - Катя Кірініна

Олеся

Перший день літа приніс у моє життя усвідомлення того, що я влипла.

Мені хочеться бути сміливою та рішучою, але я чомусь не можу проявити фантазію, і навіть уявити, що я хоч щось для цього роблю.

Моє життя перестало мене радувати, певною мірою. Тепер я просто заручник власних думок і всієї тієї плутанини, що коїться в душі.

– Слухай, а ти впевнена, що чиниш правильно? – Рита вже пів години намагається пояснити мені, що я поспішаю з'їжджатися з Алексом, а я чомусь думаю, що роблю правильно. – Вибач, звичайно, але ти рік його мурижила, а тепер така «давай житимемо разом»?

– Не можу зрозуміти, що саме тебе бентежить? – спостерігаю за Дашею, яка грає у піску, на одному з пляжів нашого міста. Дитина так чекала на ці вилазки, що я плюнула на своє погане самопочуття, і зібралася на пляж. Вже не було сил їй відмовляти й переносити на невизначений час. – Ми разом вже досить довго, щоби піти, на такий відчайдушний крок.

Чесно, мене смішить, що сестра вмовляє мене, але в цьому була вся Рита, яка завжди говорить все, що думає. При чому вона настільки завжди впевнена, що чинить правильно, що в мене немає бажання щось їй доводити.

– Ось саме. Ти стільки часу уникала цієї сімейної ідилії зі своїм другом, що мимоволі виникають такі питання. А те, що говорив Андрій про нього, тебе зовсім не бентежить?

– Не бентежить, Алекс відповів на всі мої запитання, і я чомусь йому вірю, – твердо відповідаю я.

В принципі, я справді вірю в те, про що говорю. Олександр розповів, як вони з Андрієм товаришували, як він здавав моєму колишньому чоловікові в оренду заводські приміщення та як вони, некрасиво розійшлися.

Знаючи Заремського, мені все зрозуміло. Андрій упертий і безжальний танк, що йде напролом, аби досягти успіху у своїй справі.

У будь—якому випадку, це їхні проблеми, а я не маю до цього відношення. За останні чотири роки, сумнівів в Алексі у мене не було, і я твердо впевнена, що роблю правильно. Жити разом із ним хороша ідея, принаймні, на даному етапі.

Андрій, напевно, потирає долоні й розуміє, що вніс зерно сумління в моє серце і це дратує, тому що він так добре мене знає і тепер зможе маніпулювати ситуацією, а я в результаті, нічого не зможу зробити.

У мене є почуття до Алекса, нехай це не кохання в тому сенсі, що ми звикли думати, але принаймні, я дуже прив'язана до нього. А Андрію тільки привід дай, він тут буде. Не потрібно створювати простір для польоту його фантазій та впровадження плану завоювання мене. Цьому чоловікові нічого не варто створити для всіх нас такі умови, за яких, він сміливо зможе маячити у мене перед очима і робити турботливий вигляд. Не один він так добре знає мене, я теж дещо пам'ятаю.

У дні нашої молодості, він гарно мене залицявся. Заремський зробив усе, щоб стати частиною мого життя, тієї частини, без якої я не могла прожити й дня.

Сама навіть не помітила, як у нього колись закохалася. Але зараз так не буде. Я не готова до такого, не зможу заплющити очі й знову заспівати з ним, це вище моїх сил і що важливо, Даша не зможе з'єднати нас.

Дитина тут взагалі безсила, якщо батьки не хочуть бути разом, нехай у нашій ситуації тільки один із батьків. Розумію, що це не вища математика, але простити когось дуже важко, і я працюю над цим. Та, швидше за все, я вже й пробачила Андрію, але це ще не означає, що змогла б знову бути з ним. Дорога ложка на обід, а він усе пропустив і зіпсував. Хоча, дивлячись на нього із донькою, починаю розуміти, що я ідіотка, яка позбавила Дашу спілкування з її татом.

Вони настільки гармонійно разом виглядали, що в мене щоразу наверталися сльози. Діти мають рости у повноцінній сім'ї, раніше я цього не розуміла, а зараз усе чітко бачу.

Ми вже місяць граємо у гру, під назвою «хто мій тато» і Андрій чудово з цією грою справляється, що мене не може не тішити.

Він завжди діє чітко: вчасно її відвозить, вчасно привозить, якщо хоче їй щось купити, завжди питає у мене дозволу. Жодного разу не було такого, щоб дитина відмовилася з ним кудись іти.

Що вже там говорити, він уже обмірковував варіант із ночівлею. Не скажу, що готова до цього, адже за стільки часу звикла, що ми з Дашею завжди разом, але розумію, що навчитися делегувати дитину теж треба вміти. Та й потім, він зрештою їй не чужий, і дуже намагається стати ще ближче.

Щодо його обіцянки повернути мене, то тут взагалі все ще незрозуміліше. За весь цей час, він жодного разу не порушив кордону, і поводився щодо мене дуже шанобливо. Не торкався, не жартував, і навіть не виразив невдоволення, коли бачив Алекса в нашій квартирі.

Помітно було, що Андрій був трохи здивований,  після повернення Алекса з Мадрида, але подивившись у мої очі щось зрозумів, бо більше нічого не питав.

Це і дивно, і дико. Мені здавалося, що колишній добиватиме своєю правдою маткою і не дасть нам спокійно жити, але Заремський був спокійним. Я бачила, як блискавки гуляли між чоловіками, але намагалася не зациклюватися на їхньому конфлікті, мені досить що Алекс пояснив, чому не говорив мені про партнерство і здавалося, що в цьому було щось логічне.

Якби я дізналася тоді, під час розлучення, що вони знайомі, відправила б Сашка в нокаут і навіть не подивилася б, у його бік, а так, біль затих, рана затяглася, тепер я трохи адекватніше розцінюю ситуацію. Я вірю своєму хлопцю, в принципі чому, власне, повинна в ньому сумніватися? Бо Андрій щось там собі вигадав про змову? Це ідіотизм якийсь, скрізь йому мерехтить каверза.