Вибач та зрозумій - Катя Кірініна

– Я там не відпочивав, – різко відповідаю і дивлюся на цей зразок високої моралі.

Як так вийшло у моєму житті, що такі як він вказують мені на моє місце? Потрібно терміново щось вирішувати, якось я розслабився.

– Сашо, я не боротимусь з тобою за свою дружину, подумай, чи варто наживати ворога? – присуваюсь ще ближче, і відверто тисну авторитетом. – Нехай я і наробив помилок, але від неї так просто не відмовлюся.

– Ти вже відмовився, коли дозволив їй піти від тебе. І тобі не зі мною варто боротися, а з нею. Вона з тобою не хоче мати нічого спільного, не розумію, як ти ще цього не зрозумів?

– Я викупив завод, а ти вирішив помститися таким чином і дружину мою відбити? – це настільки хитромудра логіка, що навіть не підкопаєшся.

– Ти порівняв завод, з Олесею? Думаєш рівносильно? — посміхається цей ідіот, думає він найрозумніший. – Ні, Андрію, я лише познайомився з дівчиною, в яку був довго закоханий, і нехай не відразу, але вона відповіла мені взаємністю, і тебе в моєму плані життя з Олесею немає і не буде. А те, що ти бачитимешся з дочкою, ми теж обговоримо і дамо тобі знати. І не намагайся грати у свої ігри, Леся не з тих жінок, які прощають зраду, я б навіть сказав, скажи спасибі, що вона не вбила тебе уві сні. Але ось знаєш, що мені ніяк не дає спокою: ти так її любив, а чому тоді так легко зі секретаркою заспівав? Куди твоє кохання поділося в той момент? Невже жалюгідна інтрижка із Веронікою коштувала розлучення з коханою жінкою? Може ти її й не любив, а в тобі зіграв азарт? До речі, ти й всі ці роки особливо нею не цікавився, а зараз, дивись, як войовничо налаштований. Знов—таки, ти просто не можеш припустити, що щось іде не по—твоєму, мені здається, що якби не я, ти просто спілкувався з дитиною, якби взагалі спілкувався, а на колишню дружину навіть не глянув. Але тобою рухає дух суперництва, що я, саме я, можу забрати в тебе улюблену іграшку. Все як у дитинстві.

Сашко підіймається зі свого місця і прямує до виходу, залишаючи мене наодинці зі своїми словами.

Він упевнений у тому, що Алеся вибере його, чому цього разу він настільки впевнений?

Припустимо, вони були разом, коли вона була самотня, і йому в принципі не важко було стати її другом, але невже вона любить його? Важко в це повірити.

Також я не вірю, що в мені грає лише азарт. Так спочатку не було. Ми й не ділили з ним дівчат, я навіть не дивився у бік тих, кого він вибирав.

З Олесею було складніше, я закохався у неї. Прям як зараз пам'ятаю, коли її вперше побачив. Руса дівчинка з приголомшливими ямочками на обличчі. Вона як промінь світла була в тому темному клубі, та й вона всім хлопцям з нашої компанії сподобалася, але обрала мене. І зараз має обрати. Інакше навіть не уявляю результату цієї ситуації.

Я злий як чорт, мене настільки розлютила його поведінка, що навіть не знаю куди податися. Олеся повинна мені повірити, що не відпущу її цього разу, нехай я не ідеальний, але ніколи, твою матір і не був ідеальним. Вона чудово знала, що я за людина, але колись таки покохала мене.

Наскільки пам'ятаю, тоді теж було нелегко, але я робив усе можливе, і вона стала моєю дружиною.

Так, Сашко має рацію, він побачив її першим і показав тоді мені дівчину, в яку був закоханий, але що мені потрібно було робити? Я побачив і не зміг її забути.

Олеся стала моїм усім, хоч довелося її завойовувати. Мабуть, це другий бій, тільки тепер правила жорсткіші й перемога може мені дорого обійтися, але я так просто не здамся. Заради себе, заради нас, заради Даші та нашого майбутнього. Так, бл*дь, заради нашого минулого, в якому було стільки гарного, що цьому Вербицькому й не снилося. Якщо мені доведеться зі шкіри геть лізти, я буду. Головне, щоб Лисичка повірила в мене, а не слухала цього відмінника.

Як вона взагалі могла купитися на нього? Він завжди був дивним, але колись Сашко був моїм найкращим другом, і я винен лише в тому, що познайомився з його дівчиною раніше, ніж він.

Мені не хотілося думати, що, крім особистої помсти, тут було щось інше, ні. Сашко не настільки сміливий, хоч після того, як я забрав у нього завод, він міг образитися.

Але як забрав? Викупив, не залишив іншого шансу, він хотів здавати його в оренду, а я запропонував адекватну ціну, з огляду на всі нюанси, він ще й хорошу суму зрубав. Перспективи, звісно, ​​ніякої, але нафіга йому завод, коли він влаштовує покази мод?

Я звільнив його, від непотрібного тягаря, заразом і випер з ради директорів, там йому точно нічого робити, а він швиденько прилаштувався до моєї дружини, розуму незбагненно.

Чомусь саме в цей момент я відчув себе настільки самотнім, що навіть дивно. Мій колишній друг після важкого робочого дня поїде до моєї жінки, яка приготує йому вечерю, він проведе час із моєю дочкою, а потім під звуки дощу, любитиме мою Олесю, а я нічого не можу зробити. Просто повинен прийняти, як факт, що у людей своє життя, і мені, поки немає в ньому місця, але це ж певною мірою не справедливо?

Чому все так? У мене було все для життя, куди це пішло? Розумію, що є гріхи, які варто змивати кров'ю, але невже я не заслужив другого шансу? Мені потрібно зустрітися з Олесею, дати їй зрозуміти, що я проти її стосунків.