Вибач та зрозумій - Катя Кірініна

Через годину з невеликим, сиджу в одному з найпристойніших ресторанів у місті і чекаю на свого колишнього партнера.

Вербицький трохи спізнюється, але все ж таки приїжджає. Дивлюся, як він іде мені назустріч і без тіні посмішки розумію, що йому до мене далеко.

Нехай звучить ідіотською, але він взагалі не підходить моїй Олесі, він настільки старанно намагається бути крутим, що навіть смішно.

–  Привіт, – сідає він, навпроти. – Мабуть, розмова обіцяє бути дружньою?

– Як пощастить, – відповідаю я. – Будеш щось замовляти?

– Ні, у мене діловий обід за годину, там і замовлю. Що ти хотів? Давно повернувся до країни?

– Достатньо давно, щоб дізнатися, що ти практично живеш із моєю дружиною та донькою.

– Отак одразу, навіть прелюдії не буде? – дивується Сашко.

– Навіщо тягнути? Ти ж розумієш, що з іншого приводу, ми не зустрілися б, – буденно відповідаю я. – Навіщо вона тобі?

– Андрію, це не зовсім твоя справа, тобі не здається? Ви з Олесею більше не разом, що мені заважало завести з нею стосунки? – спокійно міркує він. — Мені треба було обминати її, бо вона твоя колишня дружина? Чи мало хто з ким жив і був одружений?

– Тобі що, баб мало? Моделі вже набридли? — дратуюся, мені набрид його безтурботний спокій. – Я хочу, щоб ти не ліз у мою родину, розумієш?

– Ні, тому що, це, мені повинен говорити не ти, а з огляду на те, що Олеся і словом не обмовилася про те, що ви бачилися, я починаю думати, що їй до лампочки, чого хочеш ти, — він робить ковток води зі склянки й відкидається на спинку крісла, даючи зрозуміти, що господар становища він, а не я, як було раніше.

Мені насправді все одно на рахунок нього, а ось чому моя часом запальна Лисичка не влаштувала йому рознесення телефоном – трохи засмутило.

Під час нашого шлюбу, коли щось було не по її, вона одразу показувала, де раки зимують, навіть якщо я був на іншому континенті, а тут така легкість.

Вербицький навіть не думає переживати, що обдурив її, отже, в їхніх стосунках все не так, як я собі уявив. 

– Чому ж ти не розповів їй, що ми знайомі? — все ще хочу отримати відповіді. — Ти спеціально впровадився у її довіру, щоби підібратися до мене?

– А ти думаєш, що весь світ навколо тебе тільки крутиться? Андрію, я люблю її, і ти чудово це знаєш, до чого вся ця розмова і ця зустріч? Ви офіційно один одному ніхто, мені нічого не заважає бути зі своєю жінкою.

– Я її теж люблю, і хочу, щоб вона та Даша, були зі мною, — не збирався йому цього казати, саме вирвалося.

– Наскільки я пам'ятаю, ти втратив таке право хотіти, коли їй зраджував, – не приховуючи свого єхидства, Сашко намагається показати, що я пролетів.

Класс, він думає, що я не маю шансів, бо я в минулому накосячив.

– Вона мені простить, я певен. У нас спогадів більше, є за що зачепитися.

– Не пробачить Андрію, і чесно тобі скажу, не знаю, як ти взагалі дізнався про Дашу, але за весь час, що ми з Олесею разом, вона жодного разу не казала, що простила. Навіть натяків не було. Ваші спільні спогади завдавали їй тільки біль. Мені довелося довго підбирати ключі від її серця, і тепер, коли ми разом, я хочу бути тільки з нею. І я був би з нею ще за довго до вашого шлюбу, але ж ти вирішив мене обійти, тепер слава Богу, ти злився і нічого мені не заважає.

– А ти, я дивлюся, все ніяк не можеш заспокоїтись? А тебе не бентежить, що вона досі любить мене?

– Не любить. Я це відчуваю, – безапеляційно відповідає Сашко і мене це дратує ще більше.

Хто він такий, щоб знати це напевно?

– Ти зможеш спілкуватися з дочкою, я ніколи й не був проти цього. На роль батька Даші я не претендую, хоча скажу чесно люблю цю дівчинку, як свою. Але до Олесі, шлях тобі закритий, можеш не сподіватися.

– З чого раптом, ти обріс такою впевненістю? І хто тобі дав право говорити мені, що я можу, а що ні? – я дуже незадоволений таким поворотом. — Ми з тобою вже давно зрозуміли, що якщо я чогось захочу, то в мене те буде. Я тут не просто повітря здригаю, я люблю свою дружину і тебе поряд з нею – бачити не хочу. 

– Вона твоя колишня дружина, і, якщо ти ще не зрозумів, у нас з нею не букетно—цукерковий період, я планую одружитися, як хотів колись, – Олександр раптом стає якимось сміливим. – Десять років тому, я побачив її першим, ти знав, як вона мені подобається, як я не міг наважитися підійти до неї, але тебе, це не зупинило. Нехай тоді й був шанс забрати дівчину, але зараз у тебе немає таких шансів. Змирись.

– Що ми як у пісочниці? Побачив ти її першим і що далі? Ти попросив Славика її привести на тусовку, але вона обрала мене, то яка різниця, хто її побачив? Вона моя була, нею і лишається.

– Може це вирішувати самій Олесі? – незворушно питає Сашко, а мені вже хочеться врізати йому по морді.

Чому з усіх мужиків вона вибрала його?

– Пробач, Андрію, але мені, здається, ти просто спізнився, – Вербицький дивиться на годинник, наче час розмови сплинув. – Мені час іти, ще купа справ. Не всі такі великі бізнесмени, на яких працюють купа народу, поки вони відпочивають в Азії.