Вибач та зрозумій - Катя Кірініна

Андрій

Я просидів у своїх думках майже весь тиждень і ніяк не можу зрозуміти, що штовхнуло Сашка Вербицького почати спілкуватися з моєю дружиною?

У принципі все логічно. Він тепер працював у фешн—індустрії та з легкістю запросив Олесю на знімання, в якомусь новомодному проєкті, вона ж фотограф. Але він сто відсотків знав, хто вона така. На відміну від самої Олесі, Сашко чітко розумів, з ким він спілкувався.

Питання в іншому, навіщо це йому потрібно було, і чому він їй не розповів, що ми виросли разом і чому, власне, ми тепер не спілкуємося.

Хоча останнє я й сам не розумів, яка кішка пробігла між нами? Можливо, наші з ним стосунки не витримали конкуренції й те, що добре спрацьовувало в дитинстві, у дорослому житті не може? І що важливо, Сашко пішов проти мене, коли хотів забрати завод.

Припустимо, це був його завод і, по суті, його відтиснув я, але навіщо йому потрібні потужності, коли немає потенціалу? Це бізнес, де я точно знав, на які кнопки натискати, а він просто здавав в оренду приміщення. Якби не його ресурси, взагалі не взяв би його на долю, але хто ж знав, що так для нього все обернеться?

Не варто було лізти туди, де він ні чорта не тямив, от і довелося забрати в нього те, в чому він був мені потрібний і відпустити у світ.

Добре, що у нього була дружина моделлю, долучила до її світу і він зміг зробити кар'єру. Там ще й мама з вітчимом допомогли. У нього все добре склалося, тим більше за завод я розрахувався, в образі Саша не був, принаймні фінансової точно, а ось його чоловіче самолюбство я покалічив. Але невже це спричинило налагодження контакту з Олесею? Нісенітниця якась.

Сиджу у себе в кабінеті й дивлюсь, у вікно на зливу. Що характерно для цього міста, та й для багатьох інших, що коли крапля дощу спускається з неба, рух машин стає настільки скрутним, що пересуватися автомобілем містом, те ще задоволення. Суцільні пробки, навіть у години, коли їх не повинно бути.

Мені подобається відчувати себе вдома, немов я знову господар життя, в якому крутяться великі гроші.

Згоден, поїхати до Таїланду було не розумним рішенням, але тепер у мене з'явився там готель і що приємно, старі добрі перевірені зв'язки, завдяки яким, я привніс у свій дохід пару нулів.

Вести бізнес через інтернет нехай не найлегше, але за той час, що мене не було в місті, з'явилися нові ідеї, і я радий, що з новими силами знову вступаю в бій, мені це зараз потрібно.

Коли в тебе багато грошей, ти можеш собі дозволити зимувати в будь—якій точці світу, але коли в тебе великий бізнес, то вести справи з будь—якої точки світу складно, але можна знайти спосіб. Я і знайшов, все було наче нормально, але варто було моєму літаку приземлитися, як усі налетіли як стерв'ятники. Дивно, думав буде навпаки, коли тільки покину місто, але воно як буває.

– Мені сподобалося керувати твоєю компанією, відчув смак влади, – посміхаючись, каже Паша, відпиваючи свій коньяк. – Судячи з ремонту та розбору польотів на нараді, ти назавжди повернувся?

Зрозуміло, що ми друзі, але більше я йому подобався, коли мешкав в Азії, а він від мого обличчя керував компанією. Не легко буде моєму фінансовому директору знову повернутися до колишнього життя, але він у будь—якому разі розумів, що це не назавжди.

– Уяви собі так, тепер я маю привід жити тут, – відповідаю я.

– Який привід? Ти знову одружуєшся? – усміхається, ось засранець, думає, що це смішно. – І хто ж вона?

– Скажи, а Юля спілкувалася з Олесею весь цей час? – якщо так, то мені буде цікаво, чому дружина мого заступника не згадала про Дашу.

– Наскільки я знаю, Юля намагалася з нею зв'язатися, але Олеся ясно дала нам усім зрозуміти, що ми більше твої друзі, ніж її. А в чому проблема? І до чого тут Олеся? Ти її зустрів?

– Так, і знаєш, що найцікавіше? У мене виявляється є дитина. Дівчинка Даша.

– Та годі, коли ти встиг? Ви ж у розлученні вже скільки? Років зо три? – незрозуміло дивиться Паша.

– Взагалі чотири, а Даші вже три з половиною, – відповідаю і посміхаюся.

Мені приємно згадувати про неї, вона таке маленьке сонечко, що мимоволі мої думки перетворюються на солодку вату, ось уже не думав, що таке буває. Точніше, я розумів, що діти – квіти життя, просто не до кінця розумів, наскільки ці квіти прекрасні бувають.

Я бачив її лише три рази, але можу точно передати все, що ми з нею робили. Вже й забув, що можна так весело та невимушено проводити час із кимось, навіть якщо й комусь три з половиною роки.

– Андрію, я не зрозумів, – Паша підводиться з крісла і серйозно на мене подивиться, – тобто, коли ви розлучалися, Олеся була вагітна? А ти цього не знав?

– Виходить так, дізнався лише тиждень тому. Сам у шоці, Паш. Випадково побачив її в ресторані, і досі не можу прийти до тями.

– А дівчинка? Вона знає, що ти її батько? – у принципі, правильні запитання ставить мій друг, але я досі не знаю, як на них відповісти.

Я навіть матері розповісти не можу, що в неї є онука, саме через те, що їй все це не сподобається і те, що Даша не знає, хто я насправді, мати дуже засмутить і підуть засудження у бік Олесі.

Звичайно, мені все одно, хто що зараз подумає, найголовніше це ставлення дитини до мене, адже так? Ну і її мами, якщо вже на те пішло.