Дозволь бути поруч - Адалін Черно

— Макаре Ігнатовичу, — у палату влітає Марина. — Там Ірина ваша телефонувала, каже, ви не відповідаєте. Вона приїхати не зможе. Автомобіль заглух і вона пішки додому повертається.

— Хто ще є?

— Демид Борисович тільки. Він єдиний з усіх відповів і начебто не пив.

— Начебто? Дізнайся точно. Якщо пив — може не їхати. Й іншим дзвони. У нас тут, чорт забирай, термінова операція!

— Але… — Марина завмирає під жорстким поглядом Макара і сперечатися не наважується.

— Може… спробуємо без наркозу? — подаю голос. — Якщо така ситуація, то…

— Макаре Ігнатовичу, нумо, пацієнтка сама просить. Я асистую.

— Іди поки що, Мариш. Обдзвони всіх ще раз. Я покличу.

Марина зачиняє двері, але за секунду відчиняє двері знову.

— Забула, — каже вона. — Там цей… хлопець прийшов, — звертається вже до мене. — Каже, він ваш чоловік.

— Ти заміжня? — дивується Макар.

Я й сама шокована. Вранці, як я пам’ятаю, була незаміжньою. Не могла ж я забути, що не вільна.