Дозволь бути поруч - Адалін Черно

Помічу, що шили. На моєму тілі й так занадто багато шрамів після попередніх операцій. Тоді поруч не було того найкращого хірурга-пластика, який зашив би мене так, щоб майже нічого не залишилося.

А ще мій політ додому знову відкладається. Я мала летіти за два тижні до Нового року. Прилетіла я на початку грудня, щоб побачитися з братом та його дітьми, а ще встигнути побувати на дівич-вечорі й весіллі подруги, яка зовсім недавно проміняла безтурботне життя в Штатах на ідентичне, але вже в рідній країні.

Вилетіти мені не дали через борг, який скупчився з податку на автомобіль. Автівку продала більш ніж сім років тому, а борг там якийсь захмарний. І довести ж нічого не змогла. Ніхто не випустить із країни людину, яка має борги перед державою. Довелося розбиратися, але оскільки на носі свята, я так нічого й не змогла домогтися, а ближче до Нового року взагалі вирішила заспокоїтися. Минуть свята — усе розв’яжу. Додому я не поспішаю, у грошах не обмежена, робота в мене в моєму старенькому макбуці.

Усе здавалося простим до миті госпіталізації, але й це, виявляється, не весь жах. Найгірше те, що я сиджу перед Макаром Ізмайловим. Людиною, яка шість років тому розбила мені серце й залишила подарунок у вигляді двох смужок на тесті. Тепер я виховую його сина, а він дарує красу людям і гадки не має, що у світі є ще одна людина з таким же аквамариновим кольором очей.

***

Буду дуже рада, якщо підтримаєте мене зірочками)