Довірся мені - Альбіна Вишневська

Гранін був здивований, адже ніколи особливо не поринав у такі нюанси. Адже у міській метушні зовсім забуваєш про те, що десь поруч стільки дивовижного.

Ось через що Тім і Юля так швидко потоваришували. Його син завжди цікавився чимось особливим, він любив читати книги. Не просто звичайні пригоди чи фантастичні. Ні, у сина була досить об’ємна колекція енциклопедій. Микита ніколи не шкодував для розвитку сина грошей. І хлопець справді ріс людиною, котра у чомусь звичайному знайде прекрасне.

 І ось Юля навчила його, Микиту, помічати деталі, які оточують його. Нарешті він зрозумів, що життя занадто коротке, тому треба його прожити так, щоб не стало соромно перед рідними та, головне, перед собою. Чоловік лише тепер відчув те, що треба перестати бігти кудись стрімголов. А йому, як не дивно, подобалося жити так, як зараз.

Вже п'ятий день вони, взявшись за руки та сміючись, бігали на річку і, сховавшись у затишному зеленому куточку, купалися, засмагали. А після річки, вдома на нього чекав тест-драйв за домашніми заготовками. Це дуже відповідальна справа, ще в перший день в цьому переконався. І якщо свою роботу Микита завжди виконував ідеально, то навчитися солити огірки  чи помідори було досить незвично. Здавалося, що руки не слухаються, постійно щось гублять. Юля ж не сміялась. Навпаки, залюбки повторювала матеріал ще раз.

Ще в перші дні Гранін ретельно дослідив ділянку навколо будинку. В селі  жінці, без роботящих рук чоловіка, важко. Багато дрібної роботи треба переробити, що підлаштувати паркан, чи двері у курятник. Дід Василь залюбки вчив Микиту користуватися молотком та пилкою.

Спершу дід Василь скептично поглядав на городянина та його роботу, але потім без сорому керував Микитою, як циган сонцем.

Юля весь час була поруч, але більше займалася грядками та клумбами, не дарма у неї був доглянутий садок і квітник, ось тільки через місячну відсутність скупчилося багато справ. Але разом працювалося веселіше, і не відчувалася втома.

 А ще ввечері вони приймали літній душ, який прогрівався на сонці. Вода в баку була по літньому освіжаючою. Це, в кінці дня, було однією з найулюбленіших справ Микити. Чоловік кайфував, стоячи під водою після виснажливої ​​роботи.  Складалося враження, що відроджуєшся заново, лишень весь пил та бруд змиються з тіла.

Микита кожного разу наздоганяв Юлю на порозі будинку, нахабно згрібав її у обійми та ніс на диван, цілуючи, як навіжений. Дівчина дзвінко сміялась, але все більше та більше його спокушала, бо бачила його бажання.

А цього дня їхній розпорядок повністю змінився. На годиннику ще навіть дванадцятої не було. Микита пив на кухні прохолодний квас, коли на порозі з’явилась весела Юля з мискою малини.

- Дивись, яка вона величезна. Буде смачне варення.

- Юль, нас чекають на шашлики.

Дівчина засміялася, почувши голос Граніна, якийсь ніби жалібний, чи їй здалося? Засидівся, мабуть, її міський житель у сільській метушні.

- Степан молодець, одразу перед фактом поставив, інакше тебе  пряником не заманиш.

- Так у нас роботи було повно, куди гуляти, - доторкнувся до дівчини, котра вже дратувала чоловіка соковитою ягодою.

Вона занадто еротично торкалася малиною до власних губ, ледь-ледь надкушувала її  і спостерігала за реакцією чоловіка.

Микита, долонею торкаючись стегна дівчини, ледь стримував хижацький оскал. Заграє, і це просто перемога. Її флірт був просто як подарунок долі.

- Ти мене збуджуєш, мала, - голос чоловіка знову захрипів, а коло рота з’явилася ще одна ягода, котру він одразу з’їв.

- Я це відчуваю. Але тримай себе у руках. Ось іще одну скуштуй та май совість…Степан на тебе чекає! Швидко в душ та одягайся, друзів ображати не варто. А робота… та її всю ніколи не переробиш повір мені.

- Ух, ти грізна! – поцілував пальці Юлі, але навзаєм отримав щипок за живіт. - Удвох?

А втім, що за дурне питання, він схопив дівчину на руки і потяг у літній душ.

Поки Микита зачиняв ворота, біля хвіртки з'явився дід Василь з пакетом пирогів.

- Тут Макарівна вам пироги з яблуками передала, каже Юленька їх любить.

Старий простягнув Микиті ароматний презент, а сам сів на лавку та прикурив.

- Чи додому зібрався?

- У гості, тут недалеко, в сусідньому селищі, я вам казав, - відповів Микита з апетитом жуючи пиріжок.

- А що ти вже їсиш? - Юля вийшла з двору і здивовано дивилася на чоловіка, який смакував випічкою.

- Твоя Макарівна пригостила, - відповів Іванович замість Граніна, котрий ще не прожував пів пиріжка.

- Микито, значить як мої млинці вранці їсти, так потім, а пироги йдуть на «ура»! - бурчала на Граніна, а рукою лізла в пакет і брала ще теплий пиріжок.

- Та вони пахнуть занадто смачно.

- А шашлики теж пахнуть смачно, - махнула рукою, пережовуючи шматок, - мені більше буде.

А Микита справді доїдав уже третій пиріжок і задоволено сміявся. Іванович, бачачи це, тільки усміхався у свої пишні вуса. Подобалися йому ця пара, такі сяючі, відкриті, навіть погляд Юлі вже не такий сумний, як тиждень тому. Ось що робить із людиною щастя… окрилює.

- Гарного відпочинку, молоді, - дід Василь посміхнувся парі та прикурив цигарку.

- Давай зупинимося біля торгового центру, - вказала пальчиком у потрібному напрямку, коли в'їхали до селища.

- Тобі треба щось купити?

- Гей, взагалі до малюка з порожніми руками не їдуть, - фиркнула Юлька і вистрибнула з авто, варто йому було зупинитися.