Довірся мені - Альбіна Вишневська

 Нарешті, дивлячись на колишнього, досить чітко зрозуміла, що настав час йти далі, будувати життя заново. Сам Бог велів бути щасливою з чоловіком, який виявляв до неї щирі почуття. Ось тільки вона ще чогось побоювалася, ще не була впевнена в тому, що варто поспішати та бігти проти течії. І справді й досі радував той факт, що Микита готовий був чекати, не канючив і не ставив рамки. Він одразу зрозумів, що зламати її не вдасться, а просто треба дати час. Вона це цінувала. І тепер впевнена у тому, що хоче пізнати його ще краще.

- Мда, - викинув недопалок у бік і підошвою розмазав по плитці, - не думав, що ти таке стерво.

- Слухай, а ти не знахабнів? - Дівчина навіть зробила декілька кроків вниз, щоб скоріше вказати йому на вихід. - Забирай своє барахло і йди звідси.

- А то що? - На обличчі Андрія з’явилася гордовита посмішка.

- Юль, все гаразд?

   Дівчина була на взводі, пропалюючи дірку в Андрієві, навіть з'явилося дике бажання висловити все, що накипіло. Можливо б зірвалася, якби не почула за спиною спокійний голос Микити. Вмить відчула себе рішучою та захищеною. Подивилася у бік Микити та усміхнулася, не знаючи, як реагувати на те, що чоловік, не соромлячись свідків стояв на порозі будинку лишень у одній пов'язці на стегнах у вигляді рушника?! Ось, тепер гудітиме все село, тепер вона прославиться так прославиться.

   Навіть Андрій якось утиснув голову в плечі, побачивши на порозі широкоплечого чоловіка, який цілком по-господарськи поводився в будинку колишньої, і весь його зовнішній вигляд ніби говорив: якого тут людям відпочивати заважаєш, мужик. Хоча Сомов швидко зібрався з думками і все ж ніби виплюнув слова:

- О, хахаль завітав!

 - Заздри, Андрійко, мовчки, - вже спокійніше, з якоюсь пихатою усмішкою відповіла Сомову, а коли Микита її притиснув до грудей і поцілував у скроню, зовсім відчула внутрішні сили.

- Все гаразд, рідна? - Запитав Микита, розуміючи, що в цьому халатику вона занадто красиво виглядає для сторонніх, мабуть і ліфчик не одягла, хоча ... на місці, що тішило.

Здавалося, що за хвірткою половина села охнула, вдивляючись у виставу, що розгорнулася.

- Так, чудово, просто тут прийшли за барах ... речами, - виправилася в кінці і поцілувала Граніна в щоку, тут же попросивши, - зроби, будь ласка, каву, я трохи зараз зайнята, потрібно нарешті розібратися в минулому, інакше ніяк.

- Добре, не затримуйся.

Микита пішов неохоче, залишився б і викинув це минуле стусанами під зад, але дав Юлі змогу зробити це власноруч. Увійшов у будинок і все одно був очима і вухами у вікні, забувши про ту саму каву.

- О це номер, - оскалився Сомов, проводжаючи поглядом незнайомця, - бачу, Юлько, ти дуже язиката стала!

- І не кажи, - усміхнулася впевнено, - життя навчило.

Вона склала руки на грудях і спостерігала, як Андрій відчиняє двері у вугільнику і щось там собі під ніс бурмоче. Вона навіть чула щось схоже «та тут все в пилюці». А як інакше, не чистенька тобі шафка, де в нього завжди були чисті та випрасувані речі.

Сомов витягнув величезну валізу на двір, повернувся за майже такого ж розміру картатою сумкою, а потім за декількома пакетами з дрібними предметами. І можливо він відразу пішов, обурюючись під ніс, але варто йому взяти в руки один з пакетів, як вміст висипався на землю.

Юльці б стриматися, але вона пирснула, розуміючи, що миші, мабуть, свою справу зробили, вона тут ні до чого, все пакувала в нормальні пакети.

Андрій дуже виразно вилаявся, згадав усі лайливі слова, та Юлю ледь не розірвало від сміху, тому сильніше притиснула долоню до губ, щоб не пирскати, дивлячись на старання колишнього.