Довірся мені - Альбіна Вишневська

- Потрібно твої речі закинути в пралку, адже тобі вдягнути нічого, - Юля сіла і покрутила головою на всі боки, намагаючись відшукати халатик.

- У мене в машині є сумка з найнеобхіднішими речами, вона постійно зі мною, іноді невідкладні справи по роботі вимагатимуть їхати у відрядження одразу.

- Ти натякаєш, що мокре нехай валяється?

- Я натякаю на те, що хочу ще з тобою повалятися, а ти кудись біжиш! - Рукою звалив Юлю на подушки і навис над нею. – Я все чув… про дітей.

Обличчя Юлі вмить змінилася, варто було почути слова Микити. І як би їй не хотілося порушувати свою проблему, але тепер нікуди не дінешся. Не варто починати стосунки з брехні. Гарного з цього все одно не вийде.

- Не секрет, що дітей у нас не було, - знизила плечима і натягнуто усміхнулася, - не приховувала цього, навіть говорила.

- Я розумію, - свердлив допитливим поглядом, - але ж їх не було не через те, що ти не хотіла, правда ж?

Він мав рацію, тому що дітей вона любила. І чим старшою ставала, тим більше відчувала тяжкість від того, що не могла здійснити свою мрію.

- А ти як думаєш?

- Думаю, що дуже хотіла, - відповів просто і потерся носом об її ніс, - у нас вони точно будуть.

Здавалося, що серце пропустило удар, коли почула таке твердження. Дівчина якось іронічно хмикнула, дивуючись впевненості чоловіка, який впевнено йшов до своєї мети. Наївний, а він задумався хоч на мить, що все може бути не так райдужно, як мріє? А якщо згодом прийде розчарування?

У нього є син, котрого він просто обожнює. А як же їй бути? Ні, вона любила Тіма, він чарівна дитина, але стати матір'ю хотілося й особисто.

- Ти знову за своє? - Опустила його з небес на землю, нагадуючи про те, що не варто на неї тиснути.

- Та чому ж, - хмикнув невимушено і схилився до вуха Юльки, - зазвичай, коли двоє кохаються без презервативу, настає вагітність.

І тут Юлі дійшло, чому у Микити вже другий день така задоволене обличчя. І коли вона встигла забути, що це було дійсно так? А втім, вона останніми роками жила з Андрієм без жодних контрацептивів зі зрозумілих причин. А Микита був занадто переконливим після приїзду, що ні про що інше, як про його пристрасть вона не думала, тим більше про захист.

- Тобто ти у такий спосіб вирішив мене отримати? – напружилася, але чомусь зовсім не злилася.

- От дивна жінка! – Микита вибухнув, навіть сів рівно, намагаючись приборкати вогонь у крові. - Нічого подібного навіть не планував, сама ж бачила, як вчора промокнув, а коли побачив тебе, то зовсім забув, що презервативи у штанях!

- Чшшш, - торкнулася рукою руки Микити, переплела їх пальці і посміхнулася, - я пожартувала, сама навіть не згадала.

Гранін побачив її глузливе обличчя і теж пирхнув, сівши зручніше і стиснувши її долоню у своїй.

- З тобою екстремальніше, ніж на каруселях.

- Це погано? - піднялася на ліктях, забувши, що сяє своїми пишними формами в нього перед носом.

Микита вже до всього, що відбувається між ними, став звикати, але все одно йому не терпілося забрати її з цього села до себе назавжди. Нічого їй тут ловити, вона йому потрібна там, у місті, поруч.

– Це неймовірно. Взагалі не розумію, чого не вистачало твоєму колишньому.

– Чесно? - розсміялась, штовхаючи чоловіка на спину та цілуючи його в підборіддя.

– Авжеж, нічого, окрім правди, від тебе не хочу чути.

– Просто жив, немов кіт у сметані. Звик, що світ крутиться навколо його особи. Дівка сварки не влаштовує, гарно дбає. Висновок: чоловіків неможна балувати, вони потім звикають до цього та не цінують.

– Оце відверто, так відверто, - хмикнув чоловік, пальцями граючи з шовковистим волоссям. – А я не вибагливий, головне для мене, щоб з людиною було добре. А з тобою нудьгувати не виходе.

– Здається, що ти мені лестиш, чоловіче, та я не маю нічого проти.

– Ти стала ще більш чарівною, коли заховала свої голочки та невпевненість.

 – Просто я пізнала тебе краще, то ж сподіваюсь, що ти людина слова.

 – Оу, та тобі зі мною просто пощастило, мала.

Микита задоволено потягнувся на ліжку та додав, дивлячись дівчині у очі:

- То як з кавою? Вже готова штурмувати кухню?

– Таке питаєш. Я, мабуть, мамонта зжеру.

 – Вибач, та мамонта вчора не вполював, але обіцяю, що в першому ліпшому магазині вимагай від мене все, що сподобається.

– Микито, в мене пів холодильника їжі, тому з голоду ми не помремо. Тому швидко за речами, в душ та обідати…

Юля розвішувала на вулиці випрану білизну, а Микита розмовляв з кимось по телефоном. Спершу говорив із робочих питань, а потім спілкувався зі Степаном Ромащенком. Давній товариш уже не перший день телефонував Граніну і натякав на те, що час і в гості заїхати, коли знаходишся недалеко від них.

 І ось сьогодні відмовки Степаном не приймалися, бо його родина чекала на Юлю та Микиту, щоб влаштувати шашлики. До того ж майбутньому хрещеному не заважало б нарешті серйозно познайомитися з новонародженим Ромчиком. Та й не за горами хрестини.

- Обов'язково, заспокой Настю, - розсміявся чоловік і подивився на Юлю, яка сиділа на пеньку і щось під ногами розглядала.

Ніби нічого навколо себе в цей момент не бачила. Чоловік уважно  придивився - невеликий мурашник, а там купа дрібних роботяг, які щось впевнено носили у свій будиночок. А це затягує, бо неймовірно цікаво спостерігати за тим, як рухливий дріб’язок так впевнено працює.

Гранін відключився і сховав мобільний у задню кишеню джинсів, присів поруч і обійняв дівчину за коліна, її рука відразу ж торкнулася голови чоловіка, а пальчики за звичкою неквапливо перебирали волосся.

- Дрібні, а роботящі, - порушив тишу і повернув голову так, щоб бачити її погляд.

- Це неймовірно, розумієш? Ось так іноді сидіти та спостерігати за їхнім життям, - кивнула зачаровано і знову подивилася вниз, - а минулої осені ось так само вішала білизну і впустила прищіпку, присіла і не повірила своїм очам, а ці мурашки тягнуть через весь двір на собі яйця, та так швидко що дивуєшся їх силі. Я навіть кілька фото зробила, і ми з дітьми розглядали це неймовірне переселення.