Довірся мені - Альбіна Вишневська
Юля вимкнула телефон і сама потяглася до Граніна, наполегливо цілуючи його губи.
- Ні, ну це нормально? - десь біля вікна водія пролунав гучний голос Степана, який стояв біля авто з сином на руках, позаду йшла Настя, посміхаючись, - синку, ось поглянь на цього дядька, він думає не про нас!
Ромащенко щиро засміявся, до чоловіка доєдналася Настя, а Юля доторкнулася лобом до плеча Микити, який влучно відповів:
- Заздріть мовчки, у нас тут, розумієш, романтика.
- Пардон, пардон, ми ж дикі, взагалі з печер втекли. Будинок у місцевих віджали. – продовжував весело Степан.
- Як знати, як знати, панове, - Микита першим вийшов з автомобіля та потиснув руку другові. – Показуй ваш витвір мистецтва.
Микита простягнув руки до малюка, котрий солодко спав на зігнутій руці батька.
– Торкнешся, почуєш звук сирени. Запізнились ви. Панове. Заснув малий. Тож чекайте на аудієнцію.
– Микитко, ми так раді, що ви нарешті доїхали до нас.
– Це все Юля, вона нагадувала мені, що всю роботу в селі не переробиш, то ж варто вирватися у гості при будь-якій причині.
Доки Микита спілкувався з подружжям, Юля встигла відчинити багажник та забрати пакети з подарунками.
– Твоя жінка ще краща в реальності, по відео вона не така соковита, - Степан обійняв Юлю, спостерігаючи за реакцією друга.
– Тебе рятує те, що на руках у тебе син, а поруч жінка, Ромащенко, - насмішкувато зауважив Микита, зачиняючи машину.
– Юленько, нащо він тобі такий ревнивий?
– Степане, коханий, не забувай про те, що володію в цьому будинку магічною зброєю.
Микита та Юля здивовано поглянули одне на одного, не розуміючи, що за дивні паролі в родині друзів. Цікавість розвіяв господар будинку.
– Настуня натякає на те, що мітла стоїть на звичному місці. Час від часу намагається кудись летіти, але хіба мене такого красеня можна кинути? Юля усміхнулася, побачивши реакцію Насті. Жінка стиснула кулак і без жодного слова дала зрозуміти, що чекає на коханого наодинці.
– Звикай, ця парочка без гумору не існує.
Микита підхопив пакети з їжею однією руко, а іншою обійняв Юлю.
Увійшовши на територію величезного маєтку, Юля задоволено розглядала сучасну будівлю, уважно слухала Настю, котра розповідала про те, як довго вони разом з чоловіком будували цю красу. А потім стільки часу пішло на те, щоб оздобити територію.
- Все самі, без жодного дизайнера. Робили все так. Як подобалось саме нам.
– У вас гарно вийшло. Зручно для родини.
– Так, нарешті можна народжувати дітей та виховувати їх, - Настя, сидячи в кріслі, гойдала малого Ромчика, котрий нарешті прокинувся, - зголоднів? Дивись, який він смішний, коли шукає молоко, - жінка ніжно торкалася чола сина та посміхалася.
– Він на тата схожий, мені так здається, - промовила Юля, милуючись картиною перед очима.
– Всі так кажуть, - Настя тяжко зітхнула, - але наступного разу буде дочка, ось тоді побачимо, чия візьме, - завзято пророчила жінка.
– Насте, ти знову незадоволена моїми лаврами? – відгукнувся Степан, нанизуючи шашлик на шампур.
– Все тобі та тобі.
– Та хоч завтра доньку тобі зроблю. Діло за тобою.
– Ні, ну ви чули цього нахабу? Він зробе! А ти все інше, люба?
Спостерігати за подружжям, котре так мило загравало одне до одного, було цікаво. Між ними існувала така легкість, здавалося, що коли дивляться одне на одного, ніби без слів розуміють все те, що мали б промовити в голос.
Декілька разів Микита випробовував свої сили, беручи майбутнього похресника на руки. Говорив з ним так впевнено й переконливо, що маля зрідка пускало бульбашки і смішно смикало ручками та ніжками. Юля немов зачарована дивилася на чоловіка та тішилася тим, що бачила перед очима. Їй здавалося, що справлятися з такою малечею вона не зможе без сторонньої допомоги.
– По очам бачу, що боїшся, але це лише перші декілька тижнів, - сміялась Настя, даючи Ромчика Юлі в руки, - не лякайся, звикай. Коли народиться ваш первісток, ось побачиш, закохаєшся в нього з першого погляду, а потім як левиця будеш оберігати. Моя свекруха перші тижні без дозволу боялася підійти до онука. І це не через те, що я забороняла, ні. У нас гарні стосунки. Просто, як розповіла мені Лідія Іванівна нещодавно, я була схожа на пантеру, котра від недосипання дивилася на всіх диким поглядом.
Як тільки маленьке хлоп’я потрапило до рук Юлі, дівчина відчула сильне хвилювання. Вона уважно слухала поради та виконувала їх, тому не одразу помітила, що її фотографує Микита.
Жінки весь час приділяли малому, а чоловіки готували ароматний шашлик. В дворі було весело та гамірно. Юля чатувала біля візочка та розпитувала Настю про вагітність та пологи. Жінка, змінюючи підгузок синові, говорила багато і дотепно. А коли хлопчик зголоднів та зажадав молока, Настя сумлінно виконала материнський обов’язок. Вона годувала сина, тихенько наспівуючи малому якусь пісеньку.
Напившись молока, богатир заснув, дозволивши друзям чудово провести вечір. Лише тут Юля зрозуміла, що почуває себе комфортно серед цього сімейства, і ця зустріч надовго залишиться в її пам'яті.
- Май на увазі, що наприкінці вересня будуть хрестини, готуйтеся, - нагадав Степан не вперше за вечір, та й наостанок не забув згадати.
- Вже записав нагадування, - Микита вже не вперше відповідав на це запитання і усміхався, розуміючи, що Степан просто за давньою звичкою тролить друга.
Автомобіль Микити мчав трасою, коли на годиннику давно перевалило за десяту вечора. Зате ті, хто сидів у його салоні, були задоволені і щасливі.
Варто було сонцю сховатися, і місяцю неквапливо піднятися на небо, як Юля тихо поділилася з чоловіком своїми відчуттями. Адже дійсно було дуже затишно сидіти біля мангалу в зручних кріслах і потягувати домашній квас, розмовляти про щось цікаве або просто мовчати і дивитися на зоряне небо.
Юля всю дорогу дивилася у вікно і усміхалася, коли зрідка рука Микити нагадувала їй, що він поруч. А по шкірі пробігало легке тремтіння, зароджуючи внизу живота бажання. І дівчина розуміла, що Микита залучає її безневинними, здавалося б, жестами у любовну гру. І коли чоловік заглушив двигун біля воріт будинку, то не вийшов одразу. Він схилився до Юлі, щоб вкрасти жаданий поцілунок, а рукою впевнено рухався вверх по нозі.
