Довірся мені - Альбіна Вишневська

Гранін ледь не стукнув себе по лобі. Юля мала рацію, бо лише більшості жінок притаманне відчуття прекрасного. Чоловік навіть відчув себе ніяково. Було б зовсім не гарно з’явитись вперше на порозі найкращого товариша без подарунка для малюка.

– То ходімо до магазину. Але кажу одразу: в дитячому одязі я взагалі не розуміюсь. Пам’ятаю яскраво лише те, як Тимофій ріс набагато швидше, ніж ми встигали купувати йому нові речі.

– Чоловіче, не нервуй. Сподіваюсь, що обрати щось з іграшок зумієш? – веселилась Юля, беручи Микиту під руку.

 – Іграшки… так, так, а це звучить цікаво, - погляд чоловіка став занадто хитрим.

– Так, не забувай про те, що Ромчик ще немовля, томі ніяких автівок на управлінні та лего з роботами.

– Вмієш ти невчасно мрій зруйнувати. Та й оком не встигнемо зморгнути, як цей  малий стане щебетати та бігати по будинку.

– З тобою марно сперечатися. То ж не буду втручатися у твій вибір.

– Ти образилася? - Микита повернув Юлю до себе, вказівним пальцем торкнувся дівочого підборіддя, змушуючи кохану дивитися йому в очі.

– Скажеш таке, Гранін. Просто я навіть боюся уявити, що ти купував малому Тіму, коли той ще в пелюшках бавився.

– Сказати правду? Так, стривай, здається у телефоні, на карті пам’яті, у мене була папка «дитинство сина». Я тобі краще покажу його дитячу. Хоча й зараз його кімната нічим не відрізняється від тої, що була при народженні. Іграшки у нас і у матері, і у бабусі.

Чоловік зупинився, щоб віднайти потрібні світлини. Юля ж з цікавістю зазирала в телефон. 

- Так, ось дивись, це перший день виписки.

Перед очима з’явилась кімната, прикрашена блакитними та білими кульками. На стіні висів надпис-привітання. І саме на цьому фоні стояв щасливий батько з новонародженим сином на руках. В горлі Юлі ніби пересохло. Це неймовірний кадр. Чи буде і в неї коли-небудь така мить, сфотографована в телефоні?

 – Ти тут такий красунчик, я вперше бачу тебе на фото в молодості, - ніжно усміхнулась Юля, збільшуючи фото, щоб роздивитися Микиту.

– А зараз старий? – голос чоловіка звучав насмішкувато.

– Трохи інший. Враження, що з роками твоє обличчя стає більш мужнім.

– Лише обличчя?

Микита зробив декілька рухів пальцем. На черговому фото стояв він у майці та шортах, в руках тримав футбольного м’яча.

– Хитрун, - Юля обійняла чоловіка та поцілувала його у підборіддя, - тобі, склалося враження, дуже подобаються компліменти.

– Не від усіх, а лише від тебе. То що скажеш?

– Твоє тіло стало ще кращим, роки йдуть тобі на користь. Тримай і далі так.

– Добре, зараховую твою оцінку, мала. То що, йдемо?

- Звичайно. Мені не терпиться придбати щось гарне малюкові.

Близько пів години вони вивчали дитячий товар, Микита дивувався його розмаїттю, Юля ж розчулювалася всіляким іграшкам.

– Коли у нас буде малюк, обіцяю, що у нього буде лише найкраще, - почула на вухо голос Микити, який звучав занадто самовпевнено.

– Так?

– Так. Ти проти?

Юля не одразу знайшла, що відповісти. Але подумки вже уявила себе у найближчому майбутньому вагітною. Перед очима у шаленому ритмі мінялися картинки. І стало так тепло та комфортно.

– Юль, з тобою все гаразд? Я поспішаю?

 – Вибач, просто замріялась.

Дівчина подивилась чоловікові у очі і відчула, що щоки ніби запалали від сорому.

 – Ти ж уявила себе вагітною від мене, так?

Мовчання стало для Микити набагато промовистим. Він обійняв жінку і поцілував у вуста.

– Він у нас буде, повір мені. Я тебе кохаю.

Всередині ніби вибухнула пожежа, Юля сплела руки на шиї чоловіка і зніяковіло прошепотіла:

- Нехай все йде своїм кроком. Час покаже.

– Окей, але ти запам’ятала, так? Гранін слів на вітер не кидає.

– Запам’ятала. А тепер обираємо іграшки. Бо я помітила, що дитячий одяг тебе цікавив набагато більше.

– Я також у думках приміряв он той костюмчик на нашого малюка. Візуалізація. Вибачай, але я в це вірю, - сміявся з Юлі, котра лише іронічно закочувала очі до стелі.

– Мрійник.

   У результаті тривалої подорожі по магазину було куплено декілька милих речей та пів пакету іграшок.

 В якийсь момент Микиті здалося, що Юля намагається триматися на веселих нотках, але у погляді помітив якийсь сум. Він ледве стримався, щоб не притиснути її до своїх грудей. Юля ж справді натхненно перебирала іграшки, але в один із моментів її накрило. Стільки іграшок, стільки дрібничок, які б хотіла придбати своїй дитині. Добре, що вона вміла вчасно стримувати свої емоції та не видавати свій стан.

Юля поглянула на Микиту і нервово пригорнула до себе невеличке тигреня. Згадала їхню розмову про дітей, а потім згадала свої роздуми про можливі наслідки їхньої безтурботності. І була не вперше здивована, що хотіла цієї вагітності, як ніколи.

 І коли вона встигла остаточно з глузду з'їхати?  Адже робила це з чоловіком, який нещодавно з'явився в її житті?

Можливо на це рішення якимось чином впливали слова найкращої подруги? Світлана зателефонувала одразу після того, як побачила Микиту при зустрічі, на якій забирала ключі від власної квартири. В той раз вони пили каву та спілкувалися. Але ні подруга, ні Микита жодним словом не обмовилися, про що саме говорили. Отже, після тої зустрічі подруга  неодноразово казала Юлі, що та буде повною дурепою, якщо упустить цього чоловіка. Сперечатися навіть не варто було, вона це знала. Світлана завжди стояла на своєму до останнього. Навіть вчора Юля майже здалася і сказала, що ні в якому разі не буде ігнорувати чоловіка, але їй ще потрібен час. На що отримала звичне "ой ти дура".

Гранін припаркував авто біля воріт величезного будинку та вимкнув радіо. Лише потім подивився на Юлю, яка знову щось читала.

- Гей, ми приїхали, - прошепотів на вухо, а потім поцілував свою жінку в шию, - м-м-м, ароматна.

- Хвилину, - дівчина закусила губу і спробувала дочитати декілька рядків, але надто спокусливе сопіння Микити ніяк не сприяло цьому.