Довірся мені - Альбіна Вишневська

- Мені час, - Юля поправила сумочку і підхопила одну із валіз, другу їй допоміг занести Микита.

- Зателефонуй.

Юля кивнула і стиснула його руку.

- Дякую за допомогу.

- Дрібниці, - спробував усміхнутися, та душа стогнала.

Гранін стояв на платформі і бездумно дивився у слід електропоїзду, що віддалявся. Дивився і розумів, що боротися з Юлею ще доведеться, та не раз. Що ж, він потерпить, ось тільки в неї на все про все п'ять днів, а далі за свою витримку він не ручається. Її і зараз не було, але це непередбачуваний форс-мажор доведеться перетерпіти. І щось підказувало йому, що якщо Юля і зателефонує, то почує він не слова про те, що їй його не вистачає.

Склалося гірке враження, що немов хтось вирвав списані аркуші цих двох днів і відкотив їхні стосунки у вихідну точку.