Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Моя голова закрутилась, і в голові навіть проскочила думка, що саме час втрачати свідомість. Можливо, я б так не зробила, якби не знала, до чого котить Густав.

Та він же відверто витріщається на мене, напевно, подумки вже притискаючи до однієї з запилених стін.

Коли чоловік подався трохи вперед, я видала тихий, ледь не вмираючий стогін. Переграла? Та яка різниця, якщо вже зараз я лежала на плечі Густава та тихесенько сопіла, намагаючись якомога менше ворушити віями.

—Ріша... —тихо прошепотів принц, тут же сідаючи разом зі мною на підлогу. От же придурок! Та тут пилу більше, ніж меблів, а мені, бідній і нещасній, прибирати усе сукнею.

Густав зітхнув, пронизливо дивлячись на мене. Його погляд я добре відчувала на своєму обличчі, і навіть обуритися хотіла, але буде дивно, якщо спляча красуня різко розплющить очі і почне відчитувати за відверті погляди.

—Варто! —від грубого голосу принца навіть я здригнулась, але знову ж таки навіть виду не подала. Двері прочинились і я почула тихі кроки. —Повертайтесь до палацу та накажіть накрити у моїх покоях стіл для двох.

Для двох??? Він нічого не плутає? Хоча... чого це я?

От наївна дурепа. Ду-ре-па! Дурепа. Ще вчора Нора покинула академію за розпорядженням принца, а сьогодні ввечері, як не як, доба минула. Вирішив повечеряти з нареченою? Ммм як це мило. Тоді чого ти зараз мене до себе тискаєш і у ковдру так дбайливо кутаєш??? Бабій!

Знаєте, дівчатка, краще вам принців не зустрічати. Крім нахабних пик бабіїв ви нічого нового не зустрінете.

Цікаво, як далеко це зайде? Що він зробить? Залишить мене тут чи мов справжній принц пронесе повз усю академію до моєї кімнати? Ооо так, бажано, аби у Нори щелепа відпала після цього.

От чорт... зовсім же забула, що Нора в лікарні.

Після цих спогадів відлежуватись я вже точно не могла, і як тільки почала повільно махати віями, відчула, як Густав підіймає мене.

Отже, все ж вирішив погратись у джентльменство. Ну ну.

Я посміхнулась, подумки насміхаючись з такого наївного та дурненького принца, але знущальний голос вивів мене з трансу:

—Годі посміхатись, Орисіє. Я знаю, що ти не втратила свідомість, навіть не намагайся.

Стрепенувшись, я ледь не скочила з рук Густава, але він вчасно притримав мене.

—Що? —пропищала, розглядаючи усе навколо. Таакк, стоп. Може, мені привиділось? Ми були у маленькій пильній комірчині, а зараз... що я забула в шикардосних королівських покоях??? Мене відразу ж кинуло в жар, коли я побачила те саме ліжко, у якому Густав так спритно тискав мене. Оххх мамочко. Я ж у нього на руках!

—Відпусти! —проричала, ще й ногами починаючи махати для більшої серйозності.

—Впевнена? —він оцінив мене знущальним поглядом з легкою усмішкою, а потім прицмокнув губами.

—Так!

Я і кліпнути не встигла, як стрімголов полетіла дупою на червоний пухнастий килим.

—От ти джентльмен лускатий! Придурок. —шиплячи, мов та кішка, від болю та потираючи куприк, я люто дивилась на принца. Ну, так собі ракурс, я вам скажу. Таке відчуття, що я його служниця, що провинилась, і тепер він роздумує, що ж робити з такою нікчемою, як я.

У величезні двері постукали, а вже через мить до покоїв несли декілька таць з ароматною їжею. Мій бідненький шлуночок не витримав цих тортур, адже почав жалібно бурчати, а я лише посекундно ковтала слину.

Дві служниці зовсім не звернули на мене увагу, виконуючи свій наказ, у той час як третя, руденька, зацікавлено витріщалась на мене та оцінювала мою позу.

Помітивши, куди спрямовані мої очі, Густав кинув трохи розлючений погляд на служниць, які відразу ж присіли у поклоні та кулею вилетіли з кімнати.

—Якщо ти хочеш задобрити мене їжею, то марно! Я все ще серджусь на тебе. —мовила, починаючи підіймати свою дупу з килима.

—Можливо. Але повечеряти варто. Прошу. —Густав галантно вказав мені за невеличкий столик, розрахований на чотирьох осіб, і я поспішила сісти не біля нього, чорта такого, а прямо навпроти. Ну, дистанція, то завжди гарантія безпеки. Принц лише посміхнувся, але так нічого й не сказав. Він наминав за дві щоки курячі ніженьки, ну або дуже схожі на них, ще й якимись вертутами закусював. Ну капець! На такого чоловіка і їжею не запасешся.

Я ж думала, що тут страв не тільки на вечерю, а й на сніданок, тепер мені здається, що й цього не вистачить.

Доки Густав апетитно наминав м’ясо, я нервово колупала їжу виделкою.

—Чому ти не їси? —він витер губи серветкою, яку я б у дома хіба що в рамочку поставила, а не рот витирала.

—Можливо, для тебе це дивно, але люди не їдять, як свині.

—Свині? —звівши брови на переніссі, Густав відпив вина зі свого келиха та відкинувся на спинку стільця. Ну, ситий дракон мені більше подобається. Он, посміхається, дивиться щиро, але... якого він ще не приповз до мене навколішки не благає про помилування?

—Те ж саме, що й дракони. —не вдаючись до подробиць, пояснила. Якщо вже Густав тупий, то чому я повинна йому усе пояснювати?

—Ну, від нас не смердить і у нас є крила. Ми ричимо, а не пищимо. А ще...

Закінчити він так і не встиг, адже я зійшлася у дикому кашлі. От тобі й надула.

—Ти знаєш, хто такі свині?

Густав посміхнувся самою милою посмішкою, киваючи.

—Я нещодавно відразу трьох спіймав. М’ясо у них мммм.

—А відбивна яка смачна!!! —тут же підтримала я, починаючи посміхатись, мов дурненька. Вперше за увесь час поговорити про мій світ, або хоча б про наших тварин, було для мене справжнісіньким щастям!

—А їхнє сало під калгановку знаєш, як заходить?

—Під що? —здивовано звівши брови, я трохи подалась вперед.

—Аййй, Орисіє, ну що ти як маленька. Зараз.

Густав скочив зі стільця та почав діставати щось з-за каміну, а потім у його руках з’явилась пляшечка з коричневою рідиною, дуже схожою на коньяк.

—Дай сюди. —мовила я, тягнучи до пляшки руки.