Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Зіниці спадкоємця вмить стали вертикальними і він не роздумуючи полоснув мечем по щоці друга, одночасно збиваючи з ніг.

Зброя Люція відлетіла на декілька метрів, а принц стояв над ним, не забуваючи впирати гостре лезо до шиї дракона.

—Я попереджав тебе, Люцій. А ти не слухав. Тепер збирай плоди, друже! —він недбало скривився, вимовляючи останнє слово. Принцу досі не було зрозуміло, коли саме Люцій став таким підлим???

—Я не винен, що закохався. Нехай у тебе й більше влади, але мо почуття до неї набагато щиріші, ніж твої. —зовсім не звертаючи уваги на меч біля шиї, мовив чоловік. Він давно поставив крапку на дружбі з Густавом, ще зовсім молодим, коли принц позбавив честі його сестру. Тоді він і зрозумів, що краще жити в самоті, ніж з таким правителем.

—Я приймаю твій спір. —крізь зціплені зуби відповів спадкоємець, забираючи меч та ховаючи у піхві. Охорона, мов змовившись, одночасно видихнула та почала відтягувати вже холодне тіло хлопця. —Через три місяці вона обере когось одного. І повір, друже, тобі там не світить від слова нічого.

—Я не збираюсь складати лапи через те, що ти принц! —злісно крикнув Люцій, намагаючись підійнятись. На зеленій траві красувалась кров з його ноги, а щока нестерпно пекла, та він мужньо терпів, зберігаючи перед очима образ своєї сестри. —Орисія не схожа на наших дівчат. Вона не буде обирати за товщиною мішечків з золотом.

—Побачимо. —з кривою посмішкою повив Густав, розвертаючись на п’ятах та покидаючи сад.

Люцій здивовано та не з прихованою люттю дивився на друга. Друга, що вперше підійняв на нього меч. Друга, що вперше зазіхнув на його життя. Друга, що вперше лютує через жінку.

“Якби ж ти так само кохав мою сестру...” —подумки сказав чоловік, стираючи зі щоки тонку цівку крові. —“Тоді я б тебе пробачив, Густав!”

А принц тим часом вже уявляв перекошене обличчя Орисії після того, як вона дізнається, який саме він приготував сюрприз.

—Передайте професорці Доротті. —закріплюючи лист своєю печаткою, Густав віддав його одному з стражі. —І Лару покличте.

Довго чекати не довелось, за якихось декілька мізерних хвилин вона вже стояла у шикарній синій сукні перед принцом.

—Його Високість сумувала за мною? —солоденьким голосочком протягнула дівчина, посміхаючись.

—Подивись на мене. —наказав принц, підіймаючи її підборіддя вома пальцями. Найбільше за все йому зараз хотілось упіймати на собі нахабний та гордовитий погляд... як у Орисії.

Дівчина з легкою боязкістю стрепенула віями та крадькома глянула на принца. Не минуло й двох секунд, як вона знову опустила погляд.

—Не те. Це зовсім не те. —ледь не проричав спадкоємець, впиваючись у губи Лари. Він кусав й так рожеві вуста, намагаючись відновити ту насолоду, що відчував тиждень тому. Лара завжди допомагала йому відволіктись, не думати ні про що. Та тільки не цього разу.

—Тільки не рвіть! —пропищала дівчина, коли руки Густава опинились на її лопатках. —Цю сукню мені пошила хороша подруга. Не гарно буде приходити до неї з лахміттям.

—Яка подруга? —очі принца блимнули хижим вогнем, а руки немов налились свинцем та відпустили тіло дівчини.

—Орисія. Чудова дівчинка! І талановита.

Від відповіді Густава врятував стук у двері.

—Я зараз повернусь. —він кивнув Ларі на ліжко, а сам пішов до дверей. —Що за...? —ледь стримав лайку, коли на порозі стояла лише стража.

—Щось не так, Ваша Високість? —запитав той самий ельф, міцніше стискаючи спис.

—Хто стукав?

—Ніхто не стукав. —в унісон мовила охорона, переглядаючись.

—Може, ви надто втомились? Покликати лікаря?

Густав ледь стримав посмішку, розуміючи, до чого вони ведуть. Ні для кого не секрет, що перед міцним сном король марив, чув дивні звуки, говорив усілякі нісенітниці та швидко сходив з розуму.

—Собі лікаря покличте.

Принц нервово зачинив двері, рвучко повертаючись до Лари обличчям.

—Лара? —помітивши, що дівчина лежить і майже не дихає, дракона охопив жар. —Лара? —трохи голосніше звернувся, швидко підходячи до ліжка. Її тіло було покрито інієм, а з рота тік чорний струмочок.

“Якщо вони знову повернулись...” —закінчити свою думку принц не встиг, адже побачив на шовкових простирадлах клаптик паперу. Не роздумуючи, він прочитаю всього три слова: “Вона наступна, Густаве”