Неможливий романс - Мартіна Зоріна

Я познайомилася із Владом вісім років тому, коли приїхала додому, аби відсвяткувати своє повноліття. Тоді, вперше за кілька останніх років батько дозволив мені самій організувати свято та вибрати місце для святкування. Для неофіційної частини, звісно ж. Адже вечеря в колі родини та батькових бізнес-партнерів була запланована заздалегідь і обговоренню не підлягала.

Моє маленьке свято проходило в парку розваг. Проживаючи в пансіонаті, де кожен день був розписаний по хвилинах, я не мала змоги насолодитися свободою та звичайними радощами — мати друзів та розважатись. А тому, мені хотялося зустріти повноліття в місці, де завжди весело, легко та кайфово.

На день народження я запросила лише подругу Ліну з якою ми дружили ще з дитячого садочку й завжди підтримували зв'язок та зведеного брата Платона — єдиного, кого із божевільної сімейки Ельвіри, я цінувала та поважала, Він, як і я, не надто жалував свою матінку. Платон був старший за мене та Кіру на цілих два роки й навчався на факультеті інформатики. Мешкав зведений брат окремо від нас й дуже рідко приїзджав у гості. Та незважаючи на це, наші зустрічі завжди були сповнені радості та ніжності.

В парку розваг, я та мої гості провели цілий день. Ми каталися на різноманітних атракціонах, стрибали на батуті, їздили на велосипедах, поїдали солодку вату та морозиво. Веселилися, розважалися та насолоджувалися теплим літнім днем. Цей день назавжди викарбувався у моїй пам’яті й займав особливе місце в серці. Саме тоді, я й познайомилася із Владиславом.

Мій майбутній чоловік, як і я святкував день народення у парку розваг. Тільки то було свято його приятеля. Компанія хлопців із п’яти осіб раз по раз з’являлася на нашому шляху, привертаючи увагу. Всі, як один, вони були високого зросту, широкоплечі та міцної спортивної статури. Хлопці весело реготали, жваво обговорюючи щось між собою. А ще відкрито та з захватом розглядали дівчат довкола. Інколи, навіть запрошували когось із красунь приєднатися до них.

Владислав помітно виділявся серед своїх друзів, приваблюючи своєю брутальною чоловічою красою та бездонними зеленими очима. Якась невидима сила вабила до нього, змушуючи усміхатися кожен раз, як хлопець дивився у мій бік. Здається, я навіть зуміла почервоніти, коли він підійшов до мене аби познайомитися.

Тоді ще я не знала, хто такий Влад Макаров, як і він не знав, що я донька місцевого магната Гліба Кулеби. Ми були незнайомцями один для одного та це не завадило нам знайти спільну мову та закохатися з першого погляду. Принаймні, для мене це було саме так.

Обмінявшись номерами телефону, ми почали активно спілкуватися й вже через два тижні Влад покликав мене на наше перше побачення. Для юної недосвідченої дівчини, котру ніхто не називав красунею та не бажав поцілувати, це побачення було схоже на казку. Все було дуже романтично та захоплююче. Ми повечеряли в затишному ресторанчику, прогулялися по нічному місту, тримаючись за руки та спостерігаючи за сяйвом нічного неба. А в кінці побачення, перш ніж відпустити мене додому, Влад запропонував зустрічатися. Досі пам'ятаю, як тримтіли мої коліна, коли він взяв мою руку в свою й дивлячись у вічі, попросив стати його дівчиною. Моєму щастю не було меж.

З того дня ми стали нерозлучними, а Влад — частим та бажаним гостем. Батько, попередьньо перевіривши Влада та його сім’ю через свої зв’язки у правоохоронних органах, був задоволений моїм вибором і навіть похвалив за це. Я вперше бачила його в такому захваті від мене. Та як виявилось згодом, причина його радості крилася в зовсім інших речах.

Коли за мною зі зілістю закрили двері, я прийшла до тями й винирнула із спогадів. Несміливо підійняла голову, огляділася довкола й зрозуміла, що ми знаходимося у вбиральні ресторану. В жіночій. Для чого ми тут, одному Богу було відомо.

 Неквапливо я повернула голову у бік й заглянула у зелені очі монстра. Тіло затремтіло, піддавшись паніці. Я прикусила нижню губу й стиснула руку в кулах, впиваючись нігтями в шкіру. Один зайвих рух чи слово і чоловік вибухне. Він уже був на межі. Я бачила, як важко він дихав, видихаючи наелекризоване повітря навколо нас. Його погляд ковзав по моїй фігурі, обпікаючи. Він не торкався мене, але я все одно відчувала, як його сильні міцні руки стискають тонку шию. Я дихалась від страху та розпачу, що миттєво заполонив кожну клітинку моєї плоті.

— Влад... — хрипло мовила я, боячись його гніву.

 Я бачила, що він влаштував вдома й досі не знала причини цього.

— Влад, послухай, — я ступила крок вперед, — я не знала, що тут буде і твоя родина. Я думала, що ми... що будемо лише ти і я, і...

Слова давалося важко вимовити. Вони ніби застрягли в горлі, наче та кістка й дряпали гортань. Я глибоко вдихнула й шумно видихнула повітря, що розривало легені.

— Якби ти мене попередив, я б... — я ступила ще крок, хапаючись рукою за рукав піджака чоловіка.

— То що ти б зробила? — Влад видьоргнув рукав й склав руки на грудях із викликом дивлячись на мене.

— Я б вдягнула щось інше.

— А відразу ти не могла зробити те, що треба? — Він насупився, — Чим ти думала, Челсі? — Його погляд набував кольору зеленого болота, — Та чи думала взагалі?! — Голос ставав все грізнішим.

— Влад, не треба так.

— А як? Як треба? — Він різко рушив на мене й схопивши за волосся на потилиці, потягнув на себе, — Я тобі дав чіткі вказівки, а ти що? Що?

— Влад, мені боляче. Відпусти, — жалібно, промовила я, згораючи із середини. Все тіло пронизали тисячі гострих голок, проникаючи все глибше і глибше, прагнучи досягнути найважливішого органу — серця.

— А мені не боляче? — Він різко відпустив й відштовхнув мене від себе. Я ледь втрималась на ногах, аби не впасти й розпластатися на холодному кахлю, — Ти робиш із мене посміховисько, виряджаючись так, наче ми бомжі якісь. Та мене вже завтра засміють у прессі й назвуть «жлобом», який не може купити дружині пристойний одяг.