Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Мої легені почали здригатись, а голова усе ще паморочилась. Трохи повернувшись на бік, я почала випльовувати воду, намагаючись вхопити ротом повітря. Тепер я розумію, що відчувають люди, коли помирають. Не найприємніші відчуття, я вам скажу.

—Орисіє, ти чуєш мене? —сфокусувавши зір, я побачила постать Лютика та перелякану Ванессу, що крутилась поруч.

—Хто це зробив? —почала запитувати вампірка, наполегливо лізучи мені у голову. Я відчувала, як щось, а точніше хтось, намагається пройти крізь стінку мого захисного браслету, але швидко покидає ці спроби.

—Припиніть, мосьє. —відмахнувся Люцій, щільніше кутаючи мене у халат. Я що... о сили вищі! Бути такого не може. Тобто тепер Лютик побачив мене повністю оголеною??? Мдааа, продовжуємо заробляти репутацію розпусниці, а чом би й ні. —Орисія просто заснула у ванній.

Його виправдання почали мене злити, тому я вкотре спробувала підійнятись.

—Я швидко доправлю вас до лікарні. —дракон обережно підійняв мене, виходячи з купалень. Більше я туди ні ногою! Сама чи з кимось, не піду. Мені так хотілось сказати, що не спала я, а хтось навмисно намагався вбити мене! Але горло усе ще поколювало тисячею голочок, а тіло кидало то в жар, то в холод.

Коли ми почали наближатись до лікарняних палат, я зустріла поглядом здивовану Хелен.

—Мати моя рідна! —вигукнула жінка, біжучи позаду Лютика. —Я її на три години саму залишила, а вона знову у неприємності влізла?

—Нічого серйозного не сталось. Ти її наставниця? —поцікавився чоловік, штовхаючи ногою двері до однієї з палат.

—Так. Хелен. —її голос зрадницьки затремтів, а сама жінка не припиняла нервово кусати губи.

—З твоєю підопічною все добре. Просто заснула у ванній, нічого такого. —з легкою посмішкою сказав Лютик, опускаючи мене на біле, холодне ліжко.
Я вже відкрила рота, аби заперечити, пояснити, що усе не так було, але Люцій кинув на мене злий погляд і його жовті очі спалахнули тьмяним світлом, від чого мене різко потягнуло у сон.

Чомусь реакція Лютика на мої спроби заговорити лякала мене. Адже жоден нормальний свідок не захоче, аби ти мовчала до останнього. Та й чому він опинився у жіночій купальні? Чому не з’явився принц? Ні, я,звичайно, і графу рада, але все одно це якось дивно та підозріло.

Не знаю, на скільки сильно Густав довіряє своєму другу, але я довіряти йому не поспішатиму.

Очі я розплющила усе в тій же млявій та холодній кімнаті, у якій і почались мої пригоди.

Наді мною схилилась молоденька дівчина, намагаючись щось влити до мого рота.

Різко підвівшись, я випадково зачепила пляшечку, що дзвінко розбилась об підлогу.

—Уффф. —надула губки дівчина, ображено дивлячись на мене. —Останній сильний відвар, і те, ти його розбила. Тепер доведеться знову рушати до Синіх гір.

Я звела брови на переніссі, навіть не розуміючи, що що вона.

—Це Гільда? —поцікавилась трохи охриплим голосом.

—Воїнів наших лікує. На тебе у неї немає часу.

—Я, напевно, повернусь до себе. —мовила, скидаючи простирадло зі своїх ніг.

—Стояти! —голосно заперечила дівчина, чим дуже здивувала мене. —За тобою прийдуть через декілька хвилин. Так як ти не випила відвар, почуватимешся дня три дуже кепсько.

У її голосі не було й тіні на співчуття, а очі з жалем дивились на розбиту пляшечку. Усе зрозуміло, якоїсь бурди їй шкода, а мене, значить, ні. Ну й нехай! Не сильно й треба.

—Скільки я тут? —я обережно опустила ноги на підлогу, трохи морщачись від легкої головної болі. Чесно кажучи, я почувалась набагато краще раніше, ніж зараз. Таке відчуття, що мене танками переїхали, а потім по шматочкам зібрали та воскресили.

—Всього декілька годин. Зараз ранок, але поки ще мало хто встав. Тому ти ще й на заняття встигнеш. —тепер на обличчі дівчини красувалась посмішка. Відразу видно, що їй приносить одне задоволення знущання з мене. І хто її таку до людей пустив?

Коли я вже відкрила рота, аби відповісти, до палати залетіла Хелен.

—Орисіє! —її брови були грізно зведені, а губи стиснуті. Хоч вона й намагалась показати, як сильно сердиться, та очі видавали жінку з тельбухами. —На вихід, я довго не чекатиму.

Зітхнувши, я встала з ліжка та пішла за наставницею. Цікаво, яку саме палку промову вона вже підготувала для мене?

Коли ми вийшли з кімнати, Хелен відразу ж поклала свої важкущі руки на мої плечі. Від злості та роздратування не залишилось й сліду, зате по її обличчі блукала турбота.

—Ти як? —серйозно запитала, заглядаючи мені у вічі.

—Нормально.

—А я казала тобі, казала! Тут кожна готова тобі горлянку гризти, а ти лише сперечалась.

Тепер я розуміла, наскільки права була жінка. Вона завжди бажала мені тільки добра, ну і вигоди для себе звісно, давала слушні поради, від яких я спритно відмахувалась та завжди була поруч.

—Ти... Люцій же сказав, що я просто заснула. Ти не повірила йому? —здивовано поцікавилась я, вкотре дивлячись на Хелен по іншому. Спочатку вона здалась мені тою відьмою, що скрізь шукає вигоду для себе, але тепер я бачу, що кращого вона бажала і мені. Мавіть якщо я не розуміла її вчинків та не горіла тими бажаннями, що так цікавили мою наставницю.

Жінка фиркнула, забираючи руки та складаючи їх у боки.

—Звичайно ж не повірила. Хоч він і граф, та я краще знаю закони цієї академії. Варто тобі хоч трішки виділитись на фоні інших, як тебе відразу ж захочуть прибрати. —пошепки відповіла, хапаючи мене за руку та ведучи нагору.

—Хелен... —так само тихо звернулась до неї, привертаючи увагу. —Хто міг це зробити?

—Не знаю, Орисіє. Ванесса каже одне, гер Люцій інше. Усім цікаво, що скажеш ти.

Я спробувала згадати усе, що відбулось цієї ночі, але спогади немов туманом заволокло.

Від роздумів мене врятував дзвінок, що гулом рознісся по коридору. Значить, дівчата вже встали.

—Ну все, йди далі сама. У мене справи. —Хелен легенько підштовхнула мене у спину біля жіночого крила, але нікуди йти не поспішала.