Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—Розумієте, Орисіє...

—Ріша!

—Так. —він кивнув, але, здалось, що зовсім не звернув увагу на моє зауваження. —Розумієте, серед моїх людей завелись зрадники. Хтось натхненно намагається прибрати мене та мою сім’ю.

Я почала тихо сміятись, розуміючи, до чого він клонить.

—Пробачте, Ваша Високість, але чим вам може допомогти звичайна землянка? Без магії та благородної крові. Не покірна та дика. М? Ваша Високість!

Густаву було не так весело, як мені, хоч він і намагався тримати посмішку.

—Ви шпигуватимете у академії, адже мої люди сюди потрапити не можуть.

—Чому ви так впевнені, що зрадник саме в академії?

—Тому що усі бальзамування проходять саме тут. Не в палаці, ні. А саме тут! —зіниці принца за лічені секунди стали вертикальними, змушуючи мене голосно ковтнути. Таак, не найприємніше видовище. Тепер розумію, чому заборонено дивитись у вічі драконів.

—Ви можете розповісти мені усе про крижаних стихійників? Тоді я, можливо, зможу вам допомогти. —я посміхнулась наймилішою посмішкою та декілька разів кліпнула очима, через що Густав хмикнув, відвертаючись.

—Тоді про нашу розмову ніхто не повинен знати!

Я почала активно кивати, доки не заболіла шия. З Ванессою я розберусь пізніше, а зараз головне дізнатись хоча б трохи того, що відбувається.

—Два місяці тому мені наснився сон. У ньому я бачив крижаних стихійників, що заморожували увесь наш світ. А коли прокинувся, знайшов свого слугу забальзамованого на підлозі.

—А Лара? Вона ж теж стала жертвою!

—З нею усе добре, сьогодні прийшла до тями, завтра вже повернеться на заняття. —на автоматі відповів принц. —Я не звернув на ці сни жодної уваги, але потім зліг мій батько. Про це ніхто не повинен знати! І відбору теж не повинно було бути, я б одружився на Ларі та й все. Але батько наполягав за день до того, як зліг.

Тепер я знаю, кому завдячувати своєю присутністю тут. Король!

—Раніше у нас була війна з крижаними, тому що вогонь та лід вжитись не можуть. Мої предки здолали їх та запечатали у склепах під землею. Ніяке полум’я не брало цих мерзотників, а ще, їх тіла зовсім не розкладались. —втомлено пояснював принц, а я слухала усе, і зовсім не розуміла логіки. Щось тут не сходиться. Якщо дракони здолали крижаних, то чому зараз ми знаходимо забальзамованих людей.

—Ви впевнені, що напади, це справа рук саме крижаних нащадків?

—Ні. Саме тому й прошу вас стати для мене шпигуном. Я вам обіцяю, що відправлю додому відразу ж, як тільки ми з усім розберемось.

—Ну, шпигун, це краще, ніж лялька. Тоді у мене є умови!

Я сплеснула у долоні та задоволено посміхнулась.

—Які ж?

—Хочу потрапити у ваш палац! Хочу, аби мене пускали туди, коли мені заманеться, щоб я насолоджувалась усією розкішшю, доки є така можливість.

Після моїх слів Густав почав голосно сміятись, дивлячись на мене, як на дурненьку.

—Екскурсію я влаштувати можу. Але на постійній основі, пробач, ні. Не можна! Ти ж не моя фаворитка. Хочеш, можеш нею стати? —він безсоромно підморгнув мені, починаючи посміхатись ще ширше.

—Тоді дозвольте хоч сукні шити!

Його брови здивовано злетіли вгору, а з губ зірвався хрип.

—Навіщо вам це?

—Я модельєр. І моя робота для мене це не просто дохід, це хобі, улюблена справа, це моє все! А у вашій академії так нудно, що я й сама себе скоро бальзамувати почну.

Густав нахмурився, а потім кивнув.

—Якщо ви так бажаєте...

Дзвінкий звук розбитого скла гостро різонув вуха, я злякано підійнялась зі свого крісла.

Двері прочинились і на порозі постала охорона разом з Лютиком.

Коли я знову перевела погляд на терасу, не повірила своїм очам. Люди, більше схожі на зомбі із фільмів, тільки покриті інієм та з довжелезними язиками, почали тягнути свої кістляві руки до нас. Я й оком не встигла мигнути, як Густав дістав довгий меч з піхви та вправно відрубав першому монстру голову. Злякано подивившись на Лютика, що також почав відбивати атаку, я ледь стримала нудоту через бридкий запах.

—Люцій! Забери її звідси! —знову шматуючи чергове чудище, озвався принц.

Що це, в біса, відбувається???