Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Прокинулись ми від нав’язливого звуку, який доносився бог зна звідки.

—Це магічний будильник, що будить усіх адепток. —помітивши мій злющий погляд, що шукав те, звідки доносились звуки, повідомила Ванесса.

—Ти так і не спала цілу ніч? —я щиро здивувалась,адже для мене це було дивно. Не спати і ходити собі, як огірочок. А чого, нормально!

—А навіщо їй спати? —сонно потирала свої оченята внизу Аріель. Я спустила голову, лоскочучи її обличчя своїм волоссям.

—Доброго ранку, русалочко. Доброго ранку, ельфійко. І тобі, моя безсонна вампірко, доброго ранку.

Привітавшись з усіма дівчатами, що дивились на мене, мов на дурненьку, я почала обережно спускатись з ліжка. Не кожного дня я після пробудження по сходам лажу.

—А де тут можна вмитись? —мої брови звелись від розуміння, що мені ніхто й ванну кімнату не показав. От вам і Академія! Навіть заселити своїх старанних адепток не можуть.

Аріель фиркнула, плескаючи двічі у долоні. Переді мною з’явилась раковина з невеличким краном, звідки текла вода. А саме цікаве те, що раковина не стояла на місці, а літала у повітрі.

—Що за чортівня? —моє серце прискорило свій бій по ребрам, доки я здивовано витріщалась на воду. І куди вона тільки дівається?

—Магія, люба, магія. —відповіла Ци, першою починаючи вмиватись.

—Прекрасно, а якщо я в туалет захочу, теж магія?

Я вперла долоні у боки, сердито дивлячись на дівчат. Ну, звичайно, вони такі особливі, а я нездара земна, що й квіточки виростити не може.

—Я проведу її. —озвалась вампірка, оголяючи свої гострющі ікла. Щось я передумала в туалет йти... точніше, тепер я знаю точно, що мені терміново треба в туалет, але тільки не з нею!!!

—Йди, Ріша, йди. —підштовхнула мене Ци, що вже взялась розчісувати своє волосся.

Ну, не з’їсть же вона мене? Вночі ж не з’їла, от і зараз не з’їсть.

—Думки при собі, дівчинко. —вже в дверях озвалась Ванесса, а мої очі полізли на лоба від подиву. —Я людятиною не харчуюсь.

—Ти....? —я сходжу з розуму!

—Ага. Прикольно, скажи?

Тепер Ванесса посміхнулась щиро, без хижого вищиру та зайвого оголення зубів.

—Кому як.

Ми пішли в самий кінець коридору, до чорних дверей.

—Сюди рідко хтось навідується, адже у них є магія. Але ми з тобою схожі, людинко. Я теж не маю ніякої чортової магії.

Ванесса прочинила двері та першою увійшла у темну кімнату, освітлену декількома факелами. Чому у них у кожній ванній кімнаті так мало світла?

Тут було декілька дерев’яних мисок з водою, рушники, халати та білосніжні капці. Також декілька ванн більше схожих на коритце, біля якого й сидів рибак із казки про золоту рибку. Ну, ці хоч без дірок та тріщин.

—А як ви в туалет ходите? —поцікавилась, ніде не зустрічаючи унітазів чи хоч чогось схожого.

Я зняла з вішака рушник, зав’язала волосся та нахилилась до миски з теплою водою. Лікті я вперла у круглі краї дерева, а обличчя підставила під теплий пар.

—Для цього тут горщики. —мов ні в чому не бувало, відповіла вампірка. Мої лікті сковзнули по дереву і я боляче вдарилась обличчям по воді та дну миски.

—Що? —пропищала, різко випроставшись та починаючи стирати струмені води з шиї та лиця. —Я в середньовіччя потрапила?

—Це дивно, але тут горщики також магічні. Ти сідаєш, справляєш нужду і закриваєш кришкою. Горщик сам себе прибирає.

Як же я була задоволена тим, що не снідала і навіть не вечеряла. Адже б уся переварена їжа тут же б красувалась перед вампіркою.

Коли ми повернулись до кімнати, я побачила те, що зовсім не очікувала.

Русалка фарбувала волосся, доки летючий гребінець розчісував їй волосся, строга бордова сукня з довгими рукавами та закритим декольте на ній сама зашнуровувалась, легкі чорні босоніжки самі підлетіли та почали одягатись на ніжки. Ци поводилась точно так само, але не фарбувалась, а просто дивилась у вікно.

—Чому на вас однакові сукні? —поцікавилась, заходячи до кімнати.

—Це форма Академії! —пояснила Ци, радісно повертаючись до мене. Її гребінь мене порядком лякав, літаючи з боку в бік, але я вирішила промовчати. —Одягай, а я й тобі допоможу зашнурувати. Магією, звичайно.

Вампірка зло рикнула, одягаючи сукню.

—Ненавиджу ці жіночі спідниці! —пояснила Ванесса, помітивши наші погляди.

—А наша Рішка модельєр, між іншим. —гордо заявила Цирілла, а потім махнула рукою, як тільки я натягнула бордову форму академії. —І вона допоможе нам усім створити просто дивовижний одяг. Правда, Ріш?

—Допоможу, не переймайтесь.

Ельфійка сплеснула у долоні, жбурляючи мені гребінець.

—Він твій. Поміть якось, інакше плутатимемось.

У Аріель на гребінці були магічні пута червоного кольору, вампірка ж відкусила один зубчик, а Рішка взагалі перетворила свій у сріблясту цяцьку. Нічого кращого я не придумала, як нашкрябати букву О металевим пером, що стояв на столі.

—Професорка сказала прихопити плащі. —потираючи червоненькі губки, сказала Аріель. —Ми ж зустрінемось на дворі і нас поділять по групам.

Казала вона це, скоріше, для мене. Адже інші вже впевнено подіставали зі своїх шаф чорні плащі.

Відкривши саму крайню шафку, як я зрозуміла, мою, я очам не повірила!

Крім одягу академії тут висіла моя чорна сукня та сумочка. Коли Лютик дмухнув мені в обличчя якусь хрінь, я втратила свідомість, а коли прокинулась, була у білій сорочці.

Я почала голосно сміятись, а дівчата здивовано переглядались.

Відкривши сумку, я знайшла свої улюблені вейпи, сонцезахисні окуляри, трохи косметики, жуйки і ще купу всяких дрібничок.

—З тобою усе гаразд? —поцікавилась ЦИ, ставлячи долоньку на моє плече.

—Так, все добре.

—Тоді одягайся, тому що час не гумовий. —як завжди, холодно повідомила Ванесса. Чомусь мені здається, що вона хороша. Навіть якщо намагається довести протилежне.

Замість чорного плаща як у дівчат, я дістала той, що мені подарував принц.