Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Разом з Ци ми почали йти до нашої кімнати. Коли ми опинились у довгому коридорі з безліччю дверей, я почула дикий гул, що лунав з усіх кімнат. Немов прочитавши мої думки, Цирілла мовила:

—Зазвичай, так сильно штурмують дракониці. Наші дівчатка спокійні. Ну, усі крім Ванесси.

—Ванесса це...

—Вампірка. Вона у нас любить галас і активно створює його. Аріель, наша русалочка, взагалі тиха. От тільки вночі співати любить, і голос у неї дивовижний! От сама почуєш.

Я посміхнулась, а Ци зупинилась біля білосніжних дверей та провернула ручку. Ну, хоч двері тут нормальні.

Ми опинились у великій кімнаті з двома двоповерховими ліжками. Вони стояли по-під стіночки, а між ними було величезне вікно та довгий письмовий стіл. Справа було чотири середніх шафи, а зліва туалетний столик та дзеркальце.

Коли двері за моєю спиною зачинились, до мене підбігла дівчина з великими чорними очима та червоним волоссям.

—Привіт! Я Аріель! — вона простягнула мені свої довгі пальчики, мило посміхаючись зеленкуватими зубами.

—Ріша.

Доки я вагалась, чи варто потискати її крихкі пальці, Аріель вже наполегливо почала мене обіймати.

—Я так рада, що ти не дракониця! Бо ми б з драконицями не вижили, серйозно. Я б їх усіх тут мммм.

Дівчина з червоними очима та чорним коротким волоссям голосно закрила книгу, за секунду підлітаючи до нас.

—Привіт, закуско. —з хижим вищиром привіталась Ванесса, а я голосно проковтнула слину. Якщо мене тут з’їдять, то мій привид буде кожної ночі приходити до Хелен через те, що не вберегла мої сіднички.

—Годі тобі, Ванессо. —втрутилась Ци, посміхаючись. —Краще давайте поп’ємо чаю! У мене такий чай смачний роблять, просто райська насолода. —дівчина прицмокнула губами, заплющуючи очі.

Коли ельфійка вийшла з кімнати, я відчула себе трохи дивно. Ванесса облизувала свої ікла, дивлячись на мене, Аріель взагалі дивувала своїми зеленкуватими зубами та великими очима.

—А де моє ліжко? —першою порушила тишу, дивлячись виключно на русалку. Вона куди привітніша, за цю вампірку.

—Он! Спатимеш нагорі.

Аріель вказала пальчиком на ліжко з правого боку і я поспішила туди залізти.

—Ти навіть не поговориш з нами? —здивувалась червоноволоса дівчина, силою стягуючи мене зі сходинок. От чорт! І де у неї стільки сил взялось?

Ельфійка та русалка були худющими, а от Ванесса... зовсім трохи більша за мене.

Коли я всілась на ліжко внизу біля Аріель, вона підперла вилиці долоньками та почала кліпати довгими червоними віями.

—Що? —з такою ж милою посмішкою запитала я.

—Вона любить слухати про себе. —повідомила вампірка, що вже лежала на верхньому ліжку навпроти. Ну, чудово! Тепер залишилось не накласти вночі у штани, коли я повертатимусь і бачитиму її червоні очиська. —А у вашому світі багато легенд ходить.

—Нуууу... —я навіть не знала, з чого почати. Я захоплювалась міфічними істотами, але то було в дитинстві. І зараз я навіть половини тієї інформації не пам’ятаю.

—А от і я! —від відповіді мене врятувала Ци, що несла на підносі чашки та маленький чайничок з чаєм.

Всі ми дружно всілись за стіл, і знаєте що? Та я з роду такого чаю не пила! Смачний, солодкий та з легкою кислинкою, залишав після себе приємний аромат та ще довгенько я відчувала у роті смак цього божественного чайку.

Коли настав час лягати спати, одна Ванесса сиділа біля вікна та читала книгу.

—Я нещодавно харчувалась. Тому зможу пробути без сну декілька днів. —пояснила нам вампірка, а ми солодко закутались у теплі ковдри.

***

Автор

Люцій крокував по чорному мармуру, широким та розмашистим кроком. Його голова була забита думками про Лару, дівчину, яка найбільше сподобалась спадкоємцю.

Принц давно чекав на друга у своїх покоях, сидячи у розкішному кріслі та стукаючи пальцями по коліну.

Коли по покоях рознісся дзвінкий стук, Густав підійнявся зі свого місця та зробив декілька кроків на зустріч.

—Лютику! —втомлено видихнув принц, стискаючи друга в обіймах. —Як я радий, що все гаразд. Ти живий та здоровий, інше мене навіть не хвилює.

Граф відсторонився від свого друга, падаючи на стільчик, оббитий червоним оксамитом.

—Лара зараз у найкращих лікарів нашого палацу. —почав розповідь Люцій, доки спадкоємець розливав міцний алкоголь по двом склянкам. —Я тебе попереджав, Густаве, не варто проводити відбір! Одружився б з Ларою та й на цьому все. Навіщо шукати зайвих проблем?

—Я повинен дізнатись, що відбувається. Або нами граються, залякуючи, або ж крижані стихійники відроджуються.

Принц передав склянку з алкоголем другові, після чого сів навпроти у крісло.

—Твої предки заточили їх на вічні муки! Це не можливо, ти хоч розумієш це, чи ні?

—Хочеш сказати, що мої сни не мають ніякого значення? —почав лютувати Густав, ще міцніше стискаючи щелепи. —А батько? Та він же зліг відразу ж після того, як ми проігнорували першу жертву.

—Все одно не віриться мені у це. І дівчину ми даремно сюди проти її волі перенесли.

Лютик спохмурнів, згадуючи про зухвалу землянку, що, здається, й самого Великого Рюдзіна не боїться.

—Ти про Орисію? —з губ принца зірвався легкий смішок, пригадуючи їх зустріч. —Таку жоден дракон заміж не візьме.

—Ви, я так розумію, сьогодні зустрічались? —Люцій підійняв свої жовті очі, уважно дивлячись на друга.

—А ти з нею теж бачився, що так проникливо споглядаєш на мене? —якоїсь миті Густава вкололи ревнощі. Він не міг сказати, що дівчина йому сподобалась. Навіть навпаки! Її нестримний характер та жага до помсти лякала, а довгий язик неодноразово доводив, що такій в палаці не місце. Але те, що Люцій проводив час з його обраницею, злило дракона всередині спадкоємця.

—Бачився. Вона дала мені ляпаса та пішла, сказавши, що ми квити.

Принц здивовано підійняв брови, а потім почав сміятись. Його дійсно забавляло те, що землянка поводилась так не тільки з ним. Значить,не все втрачено.