Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—От же... —вкотре не стримала лайку я. —І це усі ельфи ось таке вміють?

—Таке, і навіть більше.

Дівчина простягнула мені квітку, продовжуючи посміхатись.

—Дякую А у мене, ось, аж ніякої магії! Ніякої. І не вмію я нічого.

—Зате у нас людей поважають. Вони добрі та розсудливі, справедливі та інколи суворі, але ніколи не стрибали вище своєї голови.

—Це ти ще з моїм колишнім не була знайома. —хмикнула я, складаючи тканину з червоного бархату та смарагдову.

—Скажи мені, Ци, чому ти тут? І взагалі, хтось питав дозволу на те, щоб забрати тебе у інший світ?

Я уважно подивилась на ельфійку, що продовжувала тупцювати поруч.

—З самого дитинства ми слухаємо легенди про величних драконів і кожна ельфійка мріє потрапити сюди. Якщо я не стану фавориткою спадкоємця, я не засмучусь, а житиму у цьому світі та насолоджуватимусь життям. Тут більше можливостей, більше міст та надійніші закони. А у нас... одні ліси та звірі.

—Тобто стати фавориткою ти не бажаєш?

Я встала з мармурової підлоги та накинула на себе плащ. Тканини, що я акуратно склала, забрала Ци,за що я була їй дуже вдячна.

—Я поки що не бачила його і зовсім не закохана. І сюди потрапити я хотіла лише заради майбутнього.

Ну, хоч щось радує. Значить не всі тут помішані на спадкоємцеві та його палаці.

—Скажи, а хто такі крижані стихійники?

Й так бліда ельфійка ще дужче зблідла на очах, злякано дивлячись на мене.

—Ніколи не повторюй це вголос. Інакше вони й за тобою прийдуть.

Завжди мила Ци перетворилась на залякане, войовниче кошеня, що постійно оглядалось на усі боки.

—Але Лара...

—Я знаю, що сталось з німфою. Будемо сподіватись, що це чийсь злий жарт.

—А якщо ні? Якщо... “вони” повернуться?

Декілька секунд панувала тиша, а ми мовчки дивились одна на одну.

—Війни не минути.