Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—Анорексичні дівчата подобаються більше моєму батькові, ніж мені. І з губами у вас все добре, повірте, я зацінив. —та він же навмисно мені ось цю локшину на вуха вішає! Думає, я буду мліти від одних його слів? Мг, нехай мріє! —А манерам ви навчитесь у Академії, ще цілих три місяці попереду.

—Повірте, така, як я, перевихованню не піддається.

—А ми це й перевіримо.

Я побачила перед нами широкі двері у Академію і прискорила свій крок.

—Пробачте, мосьє, маю справи. —сказав принц, трохи нахиляючись та цілуючи мої пальці. Від цього жесту не тільки обличчя, а й тіло кинуло в жар. Ну звичайно, на ось такі жести від чоловіків я голодна. Тому що майже ніхто у моєму світі не веде себе як лицар. А я б хотіла хоча б крапельку ось такої уваги. —Вдячний вам за цікаву прогулянку та не менш пізнавальну розмову.

—І вам дякую, що провели. О! Плащ.

Я хотіла була зняти його, але спадкоємець зупинив мене легким дотиком пальців до ключиці.

-Не треба, залиште його на згадку про нашу невеличку прогулянку.

Підморгнувши мені, Його Високість швидко звернув у сад, приховуючи свою постать рожевим цвітом.

Я зітхнула та обережно штовхнула двері Академії, готуючись до смертної кари від Хелен. Брехуха стара! Обкрутила мене навколо пальця, аби дамою придворною стати, відьма. І не соромно ось так брехати?

Академія зустріла мене шаленим гулом на горі та декількома сходами. Куди йти, я не знала, тому вирішила просто довіритись інтуїції.

Підіймаючись сходами я все думала, як помститись наставниці. Спочатку я хотіла зізнатись про те, що усе знаю і не збираюсь ставати фавориткою принца, а потім вирішила стати хитрішою. Я зроблю вигляд, що дурненька і повністю довіряю їй. А усі зустрічі з принцом я провалюватиму так, що навіть Ростиславі не вдавалось. Нехай мучиться, шкапа стара!

Замислившись, я не відразу помітила худорляву дівчину у рожевій сукні, що вибігла з повороту.

—Ауч! —пискнула вона, випадково врізаючись лобом у моє плече. Дівчина була досить милою, маленького росту але надто худою. Наче й не страждає анорексією, але й у нормальних людей так сильно кістки не випирають.

—Обережніше! —почала кричати, тримаючись за лоба. Вона виглядала досить мило і надто привабливою. Легке хвилясте волосся білого кольору, на голові віночок з квіточок, рожева сукня з ніжного шовку, тоненькі пальчики та рожеві губенята. —Це що?

Її обличчя вмить змінилось з ображеного на здивоване. Дівчина вчепилась пальцями за край плаща та не відводила погляду.

—О, ви, напевно, сестра нашого майбутнього короля! —її очі загорілись нездоровим блиском, а я ледь помітно скривилась, розуміючи, наскільки вона лицемірна. —Але чому ви так виглядаєте, принцесо?

Я хмикнула, повертаючи голову вбік. Невже вона й справді сплутала мене з принцесою? Геть сліпа чи що?

—Дозвольте представитись! Німфа, обраниця для вашого брата. -вона схилилась у легкому поклоні, продовжуючи мене розглядати. —Моє ім’я...

—Орисіє! —гаркнула за моєю спиною Хелен, змушуючи підскочити як мене, так і цю бідолашну німфочку.

Трохи повернувши голову вбік, я зустрілась з червонющим обличчям наставниці та незручно посміхнулась.

—Що це за вибрики? Ти хоч розумієш, хто перед тобою? -продовжувала голосити Хелен, доки німфа переводила здивований погляд з мене на жінку. —Ти легковажна! Просто чортиця у спідниці. Я навмисно попрошу твоїх вчителів не робити тобі виключень. Зрозуміла?

Коли я зустрілась поглядом з біловолосою дівчиною, зрозуміла, що тепер мені точно тут не раді.

—Ти обдурила мене! —ще одна божевільна. —Навіщо прикидалась принцесою? Наставнице, голову їй з плеч! Вона брехуха!

—Я взагалі з тобою не розмовляла. —шикнула на дівчину, кривлячись.

—Ага, ага, але й не представилась.

—Годі! —гаркнула Хелен. —Лара, твоя наставниця вже биту годину шукає тебе. Геть з моїх очей.

Стиснувши свої губки, німфа кинула останній злий погляд у мій бік та попрямувала до сходів.

Як тільки дівчина скрилась за поворотом, Хелен вхопила мене за плечі та почала трясти.

—Якщо ще раз такий номер викинеш, я тобі влаштую пекло у раю. Зрозуміла?

—Та що ти хочеш від мене? Що я зробила? Додому попросилась! І взагалі, —я боляче прикусила язика, аби не розповісти, що знаю її брехню. —це такий спосіб залицяння!

Жінка недовірливо подивилась на мене, та все ж відпустила.

—Так так! На Землі так залицяються. Принц плащ мені подарував і сказав, що я йому сподобалась.

Очі Хелен загорілись і вона почала жадібно розглядати тепер вже мій плащ.

—Що, так і сказав?

—Ага! І у фаворитки мене візьме, от побачиш. А ти дамою придворною будеш. Настала наша ера, Хелен! —з ще палкішим ентузіазмом відповіла їй, задоволена собою. Вона така наївна, невже думає, що я й справді за принца заміж вискочити хочу?

—От ти лисиця. —почервонівши від лестощів, вона легенько штовхнула мене у плече. —Продовжуй у тому ж дусі! І, можливо, я навіть буду прихильнішою до тебе.

Я ледь стримала криву посмішку та “лагідні” словечка, як почула вкінці коридору крик.

По зблідлому обличчя наставниці можу зробити лише один висновок — нічого хорошого не сталося.