Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

На світлій терасі, по котрій ми повільно йшли до ще одного коридору, я побачила дивовижне, велике озеро, що розділяло Академію та замок. Навколо цвіли рожеві дерева з квітами, чимось нагадуючи бузок.

Я не стримала здивованого вигуку, швидко підійшла до поручнів та схились на них, дивлячись вниз. Не так вже й високо, якщо стрибну звідси у воду, зможу вибратись. Стоп. Це що, план втечі?

—Потім усе розглянеш, зараз час знайомства з твоєю кімнатою. —пробурмотіла Хелен, тупцяючи на місці.

—А коли ми підемо до палацу? —запитала я, не відводячи погляду від високого, просто величезного замку. Прямо як з мрій кожної дівчинки. Навіть я мріяла про принца на білому коні з фантастичним замком за спиною.

—От якщо пройдеш у тридцятку фавориток, тоді й потрапиш до палацу.

—А якщо не пройду? —трохи зіщуливши очі та уважно подивившись на неї, запитала.

—Тебе видадуть заміж. —спокійно мовила, складаючи руки на грудях. Щось не в’яжеться... Хелен сама казала, що усіх, хто не проходить відбір — відпускають. А тепер що змінилось?

—Та що ти? Або ти прекрасно брешеш зараз, або забрехалась декілька хвилин тому.

Тепер моя черга дивитись на неї нищівним, злим поглядом. Нехай знає, що я не маю жодного наміру слухати її та її нотації.

—Послухай, ­—прошипіла, мов змія, підходячи ближче та хапаючи мене за передпліччя. —тут тобі не парк розваг. Тут кожна буде готова горлянку тобі перегризти, тому зуби свої на них точи. Я єдина у цій Академії, хто захистить тебе. Затямила?

Вона легенько струсила мною, а коли я кивнула, скрививши губи, Хелен відступила.

—Пояснюю, якщо ти не пройдеш відбір, тебе з легкістю можуть забрати заміж лорди або ж герцоги. Адже тут ти не повноправна дракониця — ти рабиня. Твоєї думки при заміжжі не питатимуть. —мої очі полізли на лоба від цих слів. Я точно потрапила у райську казку? Тепер додому я хочу зі ще більшим завзяттям.

—Якщо пройдеш відбір, станеш фавориткою нашого старшого спадкоємця. І тоді, можливо, якщо ти гарненько попросиш, він відпустить тебе.

Я почала повільно прокручувати у голові план дій. Звабити якогось сопливого спадкоємця, стати його фавориткою, а потім молити про повернення додому. Та я краще герцога вб’ю, ніж когось вмовляти буду.

Знову подивившись за спину Хелен, я рвучко зірвалась з місця. Чортова сукня!!!

—Стій, навіжена! —жінка почала наполегливо бігти за мною, тому я підхопила довгу сукню, з ще більшим завзяттям біжучи до сходів нагору.

По дорозі мені зустрілась точно така ж жіночка, як і моя наставниця.

—Куди це ви біжите? —поцікавилась, поправляючи свій чепчик.

—Марафон по схудненню відкрили. —грубо відштовхнувши її з дороги, я вибігла з тісного коридорчику, опиняючись на світлій терасі. Куди бігти, я не знала. Очі розбігались від цих дивовижних лабіринтів.

Я ледь розбирала дорогу, що є сили біжучи подалі з цього страшного місця. Численні сходи змінювались довгими коридорами, а коридори — сходами.

—Та зачекай же ти, навіжена!

Кричала мені у слід камеристка, біжучи позаду. Якби не ця довга сукня, в яку мене силоміць впрягли, я б вже давно відірвалась від старухи.

—Через твою поведінку ми були змушені повідомити спадкоємця про це! Тобі буде непереливки, якщо негайно не повернешся. —все ще верещала ця жіночка, навіть не зупиняючись. От же настирлива...

—Пішла геть! Я не маю ніякого бажання ставати однією з ляльок вашого принца!

Побачивши черговий поворот, я стрімголов кинулась туди. Вихід! Нарешті я бачу небо, а не мармурові стіни. Моїх губ торкнулась посмішка, та варто було помітити висоту, на якій знаходився мій білет додому, як я відразу засумнівалась у своїх здібностях льотчика.

—От же... —я ледь стрималась, аби не вилаятись.

—Ти граєш, з вогнем, дитинко. —все ще важко дихаючи, почала свої нудні лекції камеристка. —Його Високість буде тут з секунди на секунду, раджу повертатись.

—Не піду! Я ніколи не вийду заміж за дракона! —мій голос зірвався на крик, усвідомлюючи усю безглуздість ситуації, в яку я потрапила.

—А ніхто з драконів таку, як ти, не братиме! —не відставала Хелен.

Небо вкотре за сьогодні прогриміло, але я навіть не здригнулась. А от жінка, що ще секунду тому пропалювала в мені дірку зневажливим поглядом, розширила очі до непристойних розмірів.

—Пізно. -ледь не простогнала вона, хапаючи мене за руку. —Його Високість вже тут!

—Де? —я роззявила рота, заглядаючи за спину, та наполеглива бабця шарпала мене з такою силою, що я ледь шию не скрутила.

—Не дивись, навіжена! Чи тобі життя набридло? Швидко голову схили та на коліна.

—Сама на свої коліна падай. —обурено пропищала я, все ще вириваючись. З боку це більше нагадувало бійку півнів, що ніяк не могли вгамуватись.

—Яка ж ти дурна. На коліна, я кому кажу! —ще тихіше прошипіла Хелен, вкотре шарпаючи мене.

—Відчепись, реп’ях недолугий. -все ж мені вдалось вирватись та відійти на крок. Спиною відчула наполегливий вітер, тому й поспішила повернутись. Найбільше за все мені хотілось виговоритись цьому недокоролю, як сильно я жадаю його смерті. Тут і зараз!

Та варто було обернутись, як я заклякла на місці від жаху, що накрив мене з головою. До мене наближався червоний дракон, а з ніздрів його линув дим. Невже я справді не сплю?

Як тільки він вхопився кігтями за край тераси, вітер від душі розтріпав моє волосся, змушуючи мружитись та прикривати обличчя долонею. Коли вітер стих, я розплющила очі, побачивши перед собою, неймовірної вроди чоловіка.

Я продовжувала дивитись на нього, поглядом обмацуючи ледь не кожну кліточку його тіла.

—Ваша Високість! —застогнала бабця,підповзаючи до нас навколішки. Вона зараз серйозно, чи як? От скажіть мені на милість, як можна так принижуватись перед цим шмаркачем? Моїй камеристці за п’ятдесят так точно, а цьому... прости Господи, спадкоємцю, від сили двадцять, двадцять п’ять років. —Вибачте нас. Я не змогла втримати Вашу обраницю. Вона надто вражена її переміщенням до нашого світу, але все під контролем, Ваша Високість.