Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—Під контролем, кажеш? Тоді чому моя наречена стоїть на самій небезпечній вершині Академії. М? —доки він свердлив поглядом бабуську, я задихалась власним обуренням. Тобто він зараз серйозно назвав мене нареченою? У той час, як крім мене там ще цілий вагон таких “наречених”. Та я навіть фавориткою боюсь назвати себе, не кажучи вже про дружиноньку.

—Хвилиночку. —діловито підійнявши палець вгору, я з викликом глянула йому у вічі. -Я не твоя бранка, і тим більше, не вихованка цієї проклятущої Академії. Додому мене поверни.

Від мого тону чоловік навіть здригнувся, а його й так видовжені зіниці стали ще більш помітними.

—Я заберу її. —чи то попереджаючи, чи то питаючи, сказала жіночка, хапаючи мене за руку. Господи, хоч би не ганьбилась і з колін встала. —Через місяць ми повернемо Вам ручне звірятко, а не норовливу землянку. Прошу, мій майбутній королю, не зліться.

—Ручне звірятко? —я вирвала руку, відступаючи. —Мене взагалі хтось чує? Я додому хочу, а не заміж! Чувак, мені взагалі байдуже, принц ти чи звичайний стражник — я. Не. Хочу. Заміж!

—Доведеться. —прошипів чоловік, роблячи крок на зустріч. Не знаю, яка сила мною керувала тієї миті, але я прожогом кинулась до самого краю тераси. От, пекло, чому ж так високо?

—Я вб’ю себе, якщо підійдеш! —прогарлапанила я, обертаючись до спадкоємця драконів обличчям.

—Я раніше тебе звідти скину, якщо фокуси земні в собі не триматимеш. —охохо, і це мені каже майбутній король? Дійсно король, а не гопота під під’їздом моєї квартири?

—Тоді дозвольте позбавити Вас від цієї важкої праці.

Страх! Це перше, що я відчула, варто було розслабитись та стрімголов полетіти до-низу.

Сукня розліталась у всі боки, а я дивилась на терасу, що віддалялась, широко розплющеними очима. Ну все, тепер я точно вб’ю себе! Дурна, краще б щось інше придумала.

Отямитись мені не дала тінь над головою, а потім я назнала просто величезного червоного дракона, лапи якого вчепились у мою талію. Я пискнула, відчувши пекельний біль, ніби від порізів на шкірі. Повернувши голову вбік, помітила озеро та простягнула до нього свої пальці. Прозору гладь я так і не торкнулась, адже ми почали стрімко підійматись вгору.

Тиск підіймався зі швидкістю “Я найшвидший!” і мені почало здаватись, що зараз голівонька просто лусне.

Вчепитись за дракона моя персона не встигла, коли він розчепив свої гострі кігті і я впала на зелену траву. Декілька метрів я добряче прокрутилась, закручуючи свої ноги у сукні, а потім випадково вдарилась спиною об дерево. Хрип, мов у п’яної селючки, вирвався з моїх губ і я скрутилась калачиком, обіцяючи собі більше ніколи не “кататись” на драконах. А скільки разів я про це мріяла, мммм. Але і тут є зворотній бік медалі.

Це чудовисько у єстві людини підійшло ближче, а я мовчки розглядала його черевики, боячись навіть поворухнутись. Це був не страх його присутності, ні, це був страх за власні кістки, що грозили ось-ось розсипатись або як мінімум зламатись.

—Ну й навіщо так не обережно, мосьє? —почало з нищівним знущанням говорити це чудовисько. -Ніхто не хотів завдавати вам шкоди. Ви самі змусили мене так не обережно з вами поводитись. Якщо хотіли прокататись, так би й сказали, мосьє. Я б з радістю погодився!

От же віслюк! Знущається, значить.

Зібравши усю силу волі у кулак, аби не заїхати йому відразу ж, я обережно підійняла спину. Наче жива, та й біль почав вщухати з дивовижною швидкістю.

—Як почуваєтесь? —знову заговорив своїм величним, з приємною хрипотою, голосом. Я й рота відкрити не встигла, як одним різким рухом він підтягнув моє тіло до себе та поставив на ноги. Чомусь я думала, що він набагато нижчий та менш кремезний.

Мої очі жадібно вивчали його ідеально рівний ніс, широке підборіддя, гострі вилиці, тонкі червоні губи, високе чоло та довге волосся трохи нижче вух.

Принц зняв свій чорний плащ та накинув на мене, посміхаючись одним кутиком губ.

—Не треба! —я сіпнулась, намагаючись скинути його плащ, але принц вправно перехопив мої зап’ястя однією рукою, стискаючи за спиною. Моє дихання збилось від жару його тіла, що я відчувала навіть через тканину. Декілька секунд ми уважно дивились одне на одного, а я уявляла, як саме я зараз виглядаю. Жахливо чи сильно жахливо??? Його очі були приємного жовтого кольору, але зіниці були такими ж, як у мене. Чомусь я думала, що у драконів вони вертикальні...

Помітивши мій прискіпливий погляд, принц знов посміхнувся, нахиляючись ближче. Спочатку я подумала, що він хоче поцілувати мене, тому боязко почала витягувати шию назад, ще сильніше впираючись грудьми у його живіт. Але, на жаль, поцілунку так і не відбулось. Він сильніше стиснув мої зап’ястя, а іншою рукою почав зав’язувати канати на плащеві, допомагаючи при цьому губами. Я не відводила від нього здивованих очей, як і він майже постійно дивився на мене з-під лоба. Чомусь це дико збуджувало та викликало бажання не зупинятись. Ну от вам і бійка потраплянка, що відразу ж кинулась в обійми дракону. І це тільки перша наша зустріч!

Принц ніби ненароком зачепив губами ключицю, через що по тілу пройшло приємне тремтіння, а потім відпустив мої руки та відійшов на крок.