Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—А коли я погрожував їй скарженням самому спадкоємцю, вона дивилась на мене, як на дурня. —Лютик одним махом випив алкоголь та поставив склянку на стіл. —І знаєш, що саме смішне? Те, що я й справді почувався дурнем! Маленьким хлопчиком, якого от от відчитають.

Густав знову почав сміятись, згадуючи про її тонкі брівки, що Орисія так старанно зводила.

—А ти, мій королю, нічого не хочеш розповісти?

—Не називай мене так при живому батькові. Він хоч і непритомний, та живий. —спадкоємець прочистив горло та знову потягнувся до пляшки.

—І все ж. Що між вами сталось?

—Нічого.

—Нічого. —сплеснув у долоні Граф, єхидно кривлячи губи. —Ти просто так вирішив їй подарувати плащ, якого сторониться кожен охоронець.

—Мені байдуже, Люцій! —підвищив тон принц, підіймаючи злий погляд на друга. —Я не маю ніякого бажання говорити про цю скажену дівчину. Після відбору її перемістять додому і я забуду про цю чортицю, як про страшний сон.

Граф хмикнув, відкидаючись на спинку стільця.

—Чому ти не скористаєшся нею? —спокійно запитав він, трохи схиляючи голову набік. Це питання збентежило Густава, але він старанно приховав рум’янець за склянкою з алкоголем.

—Вона надто товста.

Після цих слів чоловіки почали посміхатись, мов хлопчаки у першому класі, яким вдалося ляснути по дупі старшокласницю.

—Ну добре, не товста! —виправдовувався принц. —Але ж інші набагато худіші, хіба це зараз не стильно?

—Погодься, форми відьмочки та Орисії набагато приємніші, ніж форми некромантки, яку вітром зносить, та ангела, що просвічується.

Від несподіванки принц ледь не вдавився напоєм, здивовано дивлячись на друга.

—Якщо дізнаюсь, що ти хоч пальцем доторкнувся до дівчат, я особисто тобі голову відкушу. —хоч і з усмішкою, але серйозно попередив принц.

—Що ти? Після відбору! Та й скористатись Орисією я пропонував не в любовних утіхах.

Густав кивнув головою, аби той продовжував.

—Дивись, якщо Орисія так сильно рветься додому, а ти хочеш позбутись її, то вали драконів одним махом!

—Не зрозумів.

Принц підійнявся з крісла та підійшов до столу, вмощуючи на нього сідниці та складаючи руки на грудях.

—Запропонуй їй умову. Вона стане твоїми вухами та очима в Академії, а ти пообіцяєш їй путівку додому. М?

Спочатку очі Густава загорілись нездоровим блиском. Адже в такому разі він би міг дізнатись хоч щось про крижаних стихійників, приструнити Орисію та ще в кінці позбутись її. Не план, а мрія! От тільки...

—Вона не погодиться. —заперечив принц, хитаючи головою. —Надто вже гордовита та запальна. Реакція на все, що рухається, надто бурхлива. І...

—Ти спробував, що поспішаєш заперечувати? —граф підійнявся зі стільця та підійшов до принца впритул. —Ти й сам чудово розумієш, що вона набагато надійніша за покірних дракониць, яких ти з дитинства знаєш. Орисія не буде нікому нічого розповідати, а ось Ділліана або Джорджия, подружки твої, відразу ж до королівського радника побіжать.

Принц зітхнув, обдумуючи усі за та проти.

—Гаразд. —крізь зціплені зуби відповів. —Але якщо хоч щось піде не так, я тебе грифону згодую.

—Не бійся! Сам боюсь. —крізь посмішку мовив Лютик, йдучи до дверей.

—Що сказати Орисії?

—Нічого. Я сам з нею поговорю. І затям, Люцій, —принц зробив красномовну паузу, змушуючи друга подивитись йому у вічі. —з її голови і волосинка впасти не повинна!