Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Кивнувши їй, я швидесенько пробігла біля дверей купальні та завернула в черговий коридор, ще здалеку ловлячи поглядом потрібні двері.

Навколо я чула, як сильно метушаться дракониці, обираючи помаду та сперечаючись, кого обере принц.

Їхні сварки були на стільки дитячими, що я навіть сміх стримати не могла. Навіть прокоментувати захотілось, що Густав не такий дурний і на таких розбещених дівчиськ з роду не поведеться.

Густав… цікаво, чому він не з’явився? Обіцяв же, що цей чортовий браслет захистить мене та дасть знати, якщо моєму життю загрожуватиме небезпека. Чому саме Люцій з’явився?

Я сповільнила крок та доторкнулась пальцями до каменю, що подарував граф.

“Лютику...” — тихо прошепотіла, але думки мої були далеко не про нього.

“Для вас, люба Орисіє, можу бути навіть Лютиком.” — почувши його голос, я зойкнула. Я дурепа!!! Люцій казав же, що варто лише подумати, а думала я аж ніяк не про нього.

“Що ви робите у моїй голові?” —подумки запитала, сподіваючись, що він зрозуміє.

“Ви самі подумали про мене. Встановили ментальний зв’язок, а тепер дивуєтесь?”

“Чому ваш браслет не працює?” —якби я говорила голосно, то впевнена, зараз мене б чуло як мінімум пів академії.

“Тобто?”

“Цієї ночі мене намагались втопити у чортових купальнях! А замість вас з’явився Люцій і врятував мене. —мені здалось, що я почула важкий видих принца, і навіть камінь на моїй шиї почав обпікати шкіру. —То ваші слова нічого не варті, Ваша Високосте? Ви обіцяли, що мені не завдадуть шкоди, а на мене вже вчинено замах.”

“Вам немає про що хвилюватись, мосьє. Я все дізнаюсь і покараю винних, обіцяю.” —почав запевняти Густав, хоча вірилось як мені, так і йому, слабкувато.

Я зупинилась біля дверей своєї кімнати та стиснула пальці.

“А якщо це хтось з ваших палко кóханих дракониць?”

“Я ж сказав... —рикнув принц, вкотре доводячи, хто він. Звір! Монстр! Дракон! —і ваші думки, Орисіє, я добре чую. Поки ви не вмієте їх блокувати, хоча б не думайте так під час ментального зв’язку.” —з тінню насмішки мовив принц, а я поспішила зняти ланцюжок з каменем, адже як по іншому закінчити цю розмову, я не знала.

Або Лютик щось від мене приховує, або Густав просто не бажає витрачати свій час на мене.

З роздумів мене вивели двері, що відчинились.

—Ріша! —вигукнула Ци, кидаючись до мене з обіймами. —Ми так переживали! Ванесса розповіла нам, що з тобою сталось.

—Усе добре, не хвилюйтесь. Просто трохи втомилась і заснула.

Чому я збрехала? Все дуже просто! Той, хто намагався втопити мене, буде пильно стежити найближчих декілька днів. А щоб не сполохати винуватицю, а інтуїція мені підказує, що це була саме якась з дівчат, я повинна зробити вигляд, що повірила.

—Привіт! —радісно підстрибнула Аріель, теж обіймаючи мене. Вампірка трималась осторонь, зав’язуючи шнурівку форми. —У нас через декілька хвилин заняття, краще поспішити.

Ельфійка увесь час крутилась біля мене та допомагала одягнутись, але не розпитувала ні про що.

Коли я почула дзвінок вдруге, ми усі разом вийшли з кімнати. Куди йти, я не пам’ятала, але завдяки чудовій пам’яті вампірки ми не тільки правильно, а й швидко прийшли у потрібну аудиторію.

—Після уроку ти мені усе розповіси. —рикнула Ванесса, коли я сідала за парту. Мг,зараз! Не буду я їй нічого розповідати. Обійдеться. Сама нічого не знаю, а тут ще й вона причепилась.

—Привіт. —прошепотіла Моня, сумно посміхаючись.

—Щось сталось? Ти чому така сумна?

—Розумієш...

—Доброго ранку! —привіталась професорка Доротті, швидким кроком заходячи до кабінету. От же вчасно, чорт візьми!

Я б хотіла продовжити розмову з відьмочкою, але прискіпливий погляд Доротті, що наче прилип до мене, не давав й рота розтулити.

—А зараз, дівчатка, книжечки на голову.

Я різко подала шию вперед та зіщулилась, так як мені здалось, що вона це не серйозно. Але й тіні насмішки на обличчі професорки я не помітила, і варто було повернути голову вбік, як я побачила, що дракониці вже поставили на свої тупі макітри книжки.

—Двічі не повторюватиму! —погляд професорки Доротті сковзнув по мені та Ванессі, що досі вагались. От навіщо увесь цей цирк? Нехай би далі розповідала байки про великих драконів та їх предків. —Мосьє Орисіє, ви говорили про практику, тому можете сміливо починати.

Господи, що за дитячий садочок? І що тут такого, тримати книгу на голові?

—Та запросто! —з посмішкою вимовила, ставлячи книгу на голову. Та й секунди не минуло, як вона з гуркотом скотилась на мої коліна. По кабінету пронісся сміх, але я вперто підійняла книгу та спробувала якомога зручніше її влаштувати на своїй голові.

—Що ж, тепер на кожному уроці ви сидітимете тільки так і ніяк інакше.

Моя книга знову почала сповзати вбік, тому довелось притримати її руками. Я бачила, як здивовано дивились на мене дракониці, та як намагалась підтримати Моня. А мені байдуже що вони там думають! Їх рівна постать мене не цікавить, скоро я звалю звідси і відкрию свою крамничку. Спочатку маленьку, а потім стану найвідомішим кутюр’є у всьому світі світньому!!!

—Встаєте по одній і ходите по кабінеті. —розслаблено попиваючи чай, мовила професорка Доротті. Абсолютно всі дракониці граційно вставали зі своїх стільців та плавно починали ходити колами, доки я кожної секунди притримувала цю чортову книгу.

Декілька дівчат навіть шикали на мене, коли книжка падала і я зупинялась, аби підійняти її.

Не знаю, скільки минуло часу, але у мене вже відверто починала боліти спина. Перше заняття мені подобалось більше! Сидиш собі,слухаєш і в вус не дуєш.

—Тепер зупиніться та підійміть одну ногу. —скомандувала професорка і всі почали старанно виконувати. От тільки я, мов та кривенька качечка, болісно приземлилась сідницями на підлогу.

—Невдаха! —почали реготати дракониці, через що мені ой як хотілось підійнятись та врізати комусь з них.