Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—Ви тільки подивіться, вона й ходити не вміє.

—Годі! —гепнувши рукою по столі, професорка Доротті підійнялась та простягнула мені руку.

—Не треба. Я сама впораюсь. —з пекельною ненавистю глипнувши на книгу та підійнявши її, я поспішила встати, але ніжки підіймати чи ще щось там я не збиралась.

—Гаразд. На сьогодні урок закінчено. Другий параграф вивчіть. І не думайте, що я не перевірятиму ваші знання. Коли пройдемо десять параграфів, у кожної буде іспит. І, повірте, я домовлюсь з самим спадкоємцем про те, аби не допускати до відбору тих, хто не складе іспит.

Її погляд блукав по найпрекраснішим дівчатам у цьому кабінеті, на мене ж вона навмисно не дивилась. Як же чудово! Сподіватимусь, що вона й справді не дозволить приймати участь у відборі, якщо я не пройду іспит. А я його не пройду! Навмисно чи ні, я не читатиму їх книг. Досить вже на голові цієї краси, а у голові це вже занадто.

—Можете бути вільні. Завтра у нас заняття у саду. Не запізнюйтесь, адепти.

Дракониці почали елегантно опускати ноги та поправляти подоли суконь, доки я першою вилетіла за двері. Ну їх усіх до біса! Це заняття для мене — суцільна ганьба.

—Ріша. —видихнув у саме вухо Лютик, змушуючи мене підстрибнути. Моє серце почало шалено калатати, а тіло трусити від злоби. Він ще й сміється, придурок!

—Ти налякав мене. —я легенько стукнула його книгою і перш ніж додала щось іще, він рвучко потягнув мене за кут коридору. З кабінету професорки Доротті почали виповзати зміюки, що так хизувались своїми витонченими манерами декілька хвилин тому.

—Принц хоче тебе бачити.

—Знову? —не стримала голосного вигуку я, через що Лютик закотив очі. —Що йому потрібно?

—Він подарунок тобі робить, дурненька. Ходімо.

Подарунок... від принца? Густав вирішив зробити мені подарунок? Цікаво, який?