Неможливий романс - Мартіна Зоріна

Я опустила голову Ярославу на плече й прикрившись долонькою, спостерігала за сестричкою. Затамувавши подих, слідкувала поглядом за нею, в душі сподіваючись, що вона не обернеться й не помітить мене на руках у цього «красеня».

Що за невезіння?

Не приведи Господь, дорога сестра впізнає мене й розкаже про це всьому світу. Вона вміє, вона може. Пудрити мізки людям — це в неї добре виходить.

— Ні, ні, не обертайся, — майже пошепки провила я, вчепившись руками в комір пальта Ярослава.

Якщо він зараз повернеться, вона нас побачить і все — капець. Мені й моєму шлюбу. Влад, на відміну від мене, ще той ревнивець.