Неможливий романс - Мартіна Зоріна

— Ось, тримай, — вона вснула мені до рук речі, — Іди й приведи себе до ладу, а я поки що приготую нам щось зігріваюче та кілька сендвічів.

— Я хутко.

У її ванній кімнаті завжди приємно пахло бузком та лавандою. Було тепло та затишно.

Я зняла з себе спідню білизну й відкривши кран, наповнила ванну водою. Огледівшись довкола, відшукала поличку із засобами для миття й задоволено посміхнулася. Вибір був великий.

Ліна дуже полюбляла всі ці різнокольорові, з неймовірними запахами, баночки: від медичних препаратів по догляду за шкірою до звичайних миючих засобів. Подруга не шкодувала грошей на таке й всіляко спонукала і мене користуватися тією ж продукцією, що припала їй до душі.

Вибравши бомбочку з ефірною олійкою з ароматом мигдалю, я вкинула її у воду. Ванна вмить наповнилася піною, а мої ніздрі приємним запахом. Занурившись у водичку, я прийняла розслабляючу позу й прикрила очі. Хвилинка спокою була вкрай необхідна мені.

— Зберися, Челсі!» — прошепотіла я, заламуючи до болю пальці. Вгамувати шквал емоцій було вкрай важко.

Кілька хвилин я медитувала, наспівуючи останній почутий хіт на улюбленому радіо. Однак, довго веселитися не вдалося, адже в якийсь момент відбувся збій системи й мій мозок вибухнув картинками недавніх подій. Тіло відразу напружилося, і його пройняв спазм. Я здригнулася й розплющила очі. Кілька раз кліпнула, намагаючись сфокусувати погляд на порожнечі переді мною, яка чомусь набула форми та образу однієї конкретної людини. Важко зітхнувши, я вдарила рукою по мармуровій посудині й наче вжалена бджолою, вискочила з ванної.

Витерлася насухо рушником й надягла чисті речі. Трішки підсушила волосся феном і зібравши його у високий хвіст на потилиці, я попрямувала на кухню.

— Чай скасовуємо, так? — запитала подруга, заледве я повстала перед її очима.

Я лише згідно кивнула й розгублено шукаючи поглядом стілець, усілася за стіл.

Мій мозок, сьогодні, безперечно дав збій. Я втратила здоровий глузд через проблеми з книгою та щоденний стрес, й на мить припустила думки про те, що ніколи б не пробачила Владиславові.

— Лін, я жахлива людина, — приречено промовила, відводячи погляд убік. На очах виступили сльози.