Імперія обіцянок та гріхів - Кері Блек

Я прокинулась від легкого поштовху землі. Варіон був неподалік, розпаливши багаття. Він сидів стомлено підперши рукою підборіддя.

Всі дуже стомились після важкої битви, тому знайшовши тихе місце, вирішили перепочити і Варіон, як справжній джентельмен, запропонував почати варту.

Я тільки сіла, ще не зовсім прокинувшись, і потягнулася.

Злегка підняла руку та добавила вогню у багаття. Варіон різко повернувся до мене. 

- Добрий ранок, - підвелась та сіла біля нього.

- Як тобі спалося на розкішному ліжку? - кивнув він на місце на твердій підлозі.

- Це краще ніж не спати зовсім, - знизала я плечима та злегка стукнула його в бік. - Тому мерщій і ти лягай, мав би розбудити мене раніше.

Варіон посміхнувся та не став сперечатись. Він підвівся та зненацька поцілував мене у щоку. 

Я вмить вся запалала та дивилась тільки на багаття. Коли прийшла до тями, король Супербії вже ліг на те місце де лежала я. 

- Варіон…- тихо промовила до нього та чесно надіялась він не почує, але він відкрив одне око. - Аріель… Хто вона для тебе… зараз?

Він ледь посміхнувся, погляд залишався спокійним, навіть відстороненим.

- Колись вона була моєю дружиною, — сказав він. — Це тривало всього кілька місяців, але цей шлюб був лише угодою.

Його слова не несли в собі ані розчарування, ані злості. Він наче і забув цю ситуацію, і я зрозуміла, що більше це для нього не має значення, отже і мені не варто про це так думати. Я мовчки кивнула, не знаючи, що ще можна сказати, і він ліг спати, наче нічого не сталося.

Дивлячись на багаття кілька годин в голові крутились різні думки та все частіше поверталась до прекрасного балу ельфів, а потім до чарівного виду на зорі. 

Тим часом, Аріель прокинулася раніше, ніж я очікувала, я не звернула на неї уваги, але вона наполегливо сіла поруч.

Аріель негайно почала допитувати мене про все: хто я, звідки, чому з Варіоном. Я була обережна в своїх відповідях, але вона не здавалась. І ось тоді вона сказала те, що змусило мене замислитись.

- Ти знаєш, погляди Варіона на тебе… Власне тобі пощастило, — мовила вона, її очі блищали від цікавості. - Його статус, багатство дає таку владу, що тобі певно й не снилось.

Я зрозуміла, до чого вона веде, і відповіла:

- Хіба це настільки важливо?

Аріель розсміялася, сміх був гучним і зухвалим.

- Ти ще не розумієш, — сказала вона. — Він король, ще й симпатичний, харизматичний та багатий. Усвідомлюєш наскільки цінно що він лише глянув на тебе?

Я подивилася на неї, намагаючись зрозуміти, чому вона так сміється. 

- Якщо дивитись з цієї точки зору, то йому пощастило більше, - тихо промовила.

- Але ж вище нього лише… - не договорила вона.

Вона зустріла мій погляд і її сміх раптово припинився. В очах Аріель промайнула стриманість, ніби вона зрозуміла щось важливе. І я, в свою чергу, зрозуміла, що більше мені не потрібно нічого говорити.

Аріель більше не промовила ні слова. Її мовчання було майже тривожним, вона лише нервово смикала ногою, дивлячись у темряву печери. Я спостерігала за нею, відчуваючи щось недобре, але вирішила не акцентувати на цьому увагу. Якщо вона хотіла щось сказати — скаже. Якщо ні, то я не збиралася з нею вести бесіди.

Час тягнувся повільно, і коли Варіон нарешті прокинувся, я була рада можливості зрушити з місця. Він сів, провів рукою по волоссю і глянув на мене.

- Як пройшло чергування? — його голос був хриплуватим після сну та дволі приємним.

- Спокійно, — відповіла я, кидаючи швидкий погляд на Аріель, яка вже підвелася. Вона не сказала ні слова, лише мовчки взяла свої речі й попрямувала вперед.

Варіон провів її поглядом, потім перевів очі на мене.

- Щось сталося? - злегка він нахмурився.

Я знизала плечима.

- Вона просто багато думає.

Він хмикнув і, піднявшись на ноги, поправив свій плащ.

- Це не завжди добре.

Його слова змусили мене замислитися, але часу на роздуми не було. Ми вирушили далі, і Аріель весь шлях йшла мовчки, зосереджена на власних думках.

Тунель звужувався, і стіни нависали все ближче, змушуючи мене рухатися обережніше. Повітря було густим, спертим, із запахом вогкості та старого каменю. Лише відлуння наших кроків порушувало гнітючу тишу.

Раптом Аріель, яка йшла попереду, зупинилася й озирнулася через плече.

- Думаю, нам слід повернутися, — промовила вона, зітхнувши. — Тут нічого немає. Та й їсти хочеться. Вам теж?

Вона хоче від чогось відвернути нашу увагу. Я впіймала погляд Варіона. Його очі потемнішали.

- Часу на це немає, — відповів він різко.

- Згідна, — кивнула я. — Ми йдемо далі.

Варіон мовчки продовжив шлях, і я пішла слідом. Проте відчуття тривоги не полишало мене. Аріель поводилася так, ніби хотіла нас відвернути, але чому?

Ми дійшли до місця, де стіна виглядала трохи інакше: більш гладка, ніби хтось спеціально її вирівняв. Я торкнулася її рукою — і відчула слабку пульсацію магії.

- Тут є перехід, — сказала я, переводячи погляд на Варіона.

Він мовчки вивчив стіну й нахилився ближче. За мить його пальці знайшли невидимий шов у камені, і з глухим скреготом плита відсунулася, відкриваючи прохід.

За нею починалися старі кам’яні сходи, що губилися в темряві.

- Нам сюди, — тихо мовила я.

- Ви не уявляєте, що робите, — заговорила Аріель. Її голос звучав холодно, навіть роздратовано. — Нас там нічого доброго не чекає. Треба вертатись.

Варіон нахмурився, поглянувши на неї.

- Ти ж сама нас привела сюди, — промовив він. — Що з тобою, Аріель?

Вона різко відвернулася, але не відповіла.

Якщо вона така категорична, можливо варто її послухати? Та я не встигла промовити цієї думки, щось привернуло мою увагу. На одній зі сходинок, майже схований у тіні, лежав ключ. Старий, із витонченими вигравіюваннями, що ледь виблискували в слабкому світлі.

Я завмерла.

- Ключ… — прошепотіла, не зводячи з нього очей.

Варіон теж помітив його, але не рушив із місця. Аріель стиснула губи, і її погляд став ще холоднішим.